Жахлива медицина Другої світової війни

У 1943 році за наказом другого керівника Головного управління імперської безпеки Гайнріха Гіммлера Йозеф стає головним лікарем концентраційного табору «Освенцим». Фанатик ідеї надлюдини та вірний служитель медицини, він починає серію кривавих експериментів, які, за приблизними розрахунками, призвели до смерті сотень тисяч в’язнів. При цьому кожен експеримент був маленьким проривом у галузях анатомії, фізіології, фармакології та багатьох інших. Розтин живих немовлят і старших дітей, кастрації, ампутації, спроби зшивання заживо розширили тогочасні знання з топографічної анатомії. З метою контролю за народжуваністю нацменшин Йозеф вирішив опромінити рентгенівськими променями яєчники близько сотні жінок. Цей експеримент продемонстрував дію іонізуючого випромінювання на генетичний апарат клітини, що призвело до променевої кастрації піддослідних.

Особливо вченого цікавила загадка близнюків. Спроба зшити тіла близнят разом, створивши з них сіамських, звісно, виявилася невдалою. Спочатку Менґеле проводив антропометричні виміри, порівнював реакцію кожного близнюка на один і той самий подразник. Наступним етапом було вивчення перебігу патологічного процесу в одного із близнят у порівнянні з «еталонним» братом чи сестрою. Сьогодні експерименти над близнюками проводять у більш гуманний спосіб. Наприклад, запуск одного з близнюків-астронавтів у космос дає змогу вивчати вплив космічного середовища на організм людини. Криваві дослідження виявилися корисними для патофізіологів, оскільки продемонстрували етапність патологічних процесів у організмі й спричинені ними зміни. Проте така цікавість до «ефекту близнят» коштувала життя 1300 дітей із 1500 піддослідних.

Одержимість ідеєю надлюдини привела Менґеле до експериментів над карликами, що дали змогу розрізнити поняття генотипу і фенотипу (риси, які передаються генетично, та риси, яких людина набуває під час життя). Введення фарбників, вирізання райдужки, рентгенівське опромінення – все це лише спроби знайти відповідь на запитання: «Як можна змінити колір очей за життя?». Звичайно, ці досліди довели тільки неможливість зміни генетично обумовлених рис. Всесвітньо відома фармацевтична компанія «Байєр» співпрацювала з Йозефом Менґеле, котрий використовував в’язнів концтаборів для тестування новітнього снодійного – близько 150 людей не змогли прокинутися після вживання цих «ліків».

Паралельно в місті Бухенвальд колега доктора Менґеле лікар Карл Вернет займається «зціленням» людей. За наказом головнокомандувачів СС він має вилікувати нещасних від «страшної хвороби для всієї нації» – гомосексуалізму. В концентраційних таборах Бухенвальда групі гомосексуальних чоловіків пропонують взяти участь в експериментальному лікуванні. За умови позитивного результату їх обіцяють звільнити.

Чоловікам зашивають під шкіру капсули із чоловічим гормоном, які нібито мають повернути їм гетеросексуальну орієнтацію, і відправляють їх до концтабору «Равенсбрюк», де переважно перебувають жінки, засуджені за проституцію. Після статевого акту мало наступити зцілення.

Такі досліди проводили ще в кількох таборах. Якщо сексуальний акт відбувався, то лікарі робили висновок про «покращення» стану. А навпроти імен тих, хто не зміг вступити в статевий контакт, робили позначку «невиліковний».

На сьогодні збереглися документи, що підтверджують проведення подібних «дослідів» також на території концтабору «Флосенбурґ», що у Баварії. Проте документальних підтверджень про звільнення «зцілених» досі не знайшли. Зрозуміло, що для науки подібні досліди не мали жодного наслідку, окрім ще одного доказу, що сексуальна орієнтація не є хворобою і її неможливо змінити зовнішніми втручаннями.

Завдяки експериментам, що стали можливими в умовах військового стану, щонайменше двоє учених отримали Нобелівські премії, використавши органи, які їм надав лікар Менґеле.

Перший – Адольф Бутенандт, хімік і біолог. Учений довго намагався виділити чоловічі та жіночі статеві гормони для повноцінного дослідження. Нарешті йому це вдалось, і Бутенандт став першим ученим, котрий зміг виділити естроген і тестостерон у чистому вигляді. Але тут є маленький нюанс – зробив він це на матеріалі яєчників та яєчок, наданих Йозефом Менґеле (хоча в книзі «The Holocaust and History» вміщене інтерв’ю, в якому сказано, що Бутенандт не знав про злочинні експерименти Менґеле). Після прориву, зробленого майбутнім нобелівським лауреатом, лікарі всього світу змогли повноцінно проводити гормонотерапію при багатьох хворобах, починаючи від захворювань первинної недостатності секреції гормонів і завершуючи лікуванням гормонозалежних пухлин. Чи можна вважати вчинок Бутенадта етичним, адже він безпосередньо не катував дітей і карликів і, можливо, навіть нічого не знав?

Другий учений – Отмар фон Вершуер, медик, який розвинув близнюковий метод у генетичних дослідженнях. Саме він зробив великий внесок у формування понять спадковості та мінливості серед людей. Порівнюючи захворювання у близнюків та досліджуючи секційні матеріали (кров, зразки тканин тощо), взяті з тіл убитих людей, він вивчав, чому певні риси передаються генетично, а інші – ні.

Чому певні близнята відрізняються один від одного, а інші – стовідсоткова копія? Результати його досліджень стали корисними для генетиків, що використовували метод Вершуера для оцінки спадкової схильності до певних захворювань і прогнозування шансів виникнення рідкісних генетичних хвороб.

Описані вище злочинні експерименти фактично започаткували появу так званих «клінічних досліджень», завдяки яким нині не може бути випущений жоден лікарський засіб чи інший новітній метод лікування.