Марлен Дітріх і Еріх Марія Ремарк

У книжці «Моя мати Марлен Дітріх» Марія Ріва писала, як акторка любила згадувати про першу зустріч з письменником. Марлен розповідала, як вона «охопила своїми блідими пальцями його бронзові руки», як її зачарували манери Ремарка, якого вона відразу ж сприйняла втіленням елегантної мужності. «Я дель не впала зі стільця», – зізналася Дітріх.

«Ти маєш дуже молодий вигляд, щоб написати один з найбільших романів нашого часу», – сказала вона йому. «Можливо, я просто написав його, щоб почути, як ваш чарівний голос вимовляє ці слова», – елегантно відповів він. Відчувши, що його присутність стала зайвою, фон Штернберг тихо вибачився і дві німецькі знаменитості залишилися наодинці. Марлен запросила Еріха до себе в номер, і хоч вони були знайомі всього кілька годин, біля дверей Ремарк пильно подивився на акторку і сказав: «Я повинен тобі в чомусь зізнатися. Я – імпотент», – з тривогою пробурмотів він.

Зізнання у чоловічій неспроможності далося Ремаркові важко. Це стало нестерпним катуванням для амбітного чоловіка. Біля її ніг він очікував вироку. Її реакція спантеличила б кожного: «О, це чудово!». Але Ремарк не підозрював, що він був подарунком для Марлен, яка, незважаючи на безліч шанувальників, не любила плотські втіхи. Ще у віці 19 років, Дітріх була зґвалтована її учителем гри на скрипці. Ця подія залишила важкий слід на ставленні акторки до «прози спальні».

Про одкровення Ремарка Дітріх пізніше розповіла біографу: «Я була така щаслива! Ми просто читали і спали, були ніжні – все так чудово легко ... Боже, як я любила цю людину!».

Після знайомства вони провели кілька місяців разом. Як не дивно, Марлен найкраще розуміла Ремарка. Вони були неймовірно схожими. Обидва досягли успіху 1930 року – з нею вийшов фільм «Блакитний ангел», він опублікував роман «На Західному фронті без змін». Обидва публічно відвернулися від нацистів. Вона вирушила в США, щоб уникнути спроб Гітлера «завербувати» її в якості пропагандистки Третього Рейху. Його книжки спалив Геббельс і вигнав з країни.

За три чарівні місяці проведені разом від чоловічого безсилля Ремарка нічого не залишилося. Марлен зцілила його тіло. Також вона зцілила і душу письменника, схильного до депресії. Вона замінила собою його улюблений кальвадос, в якому він топив свою вічну печаль. В кінці 1937 року Дітріх поїхала в Америку. Ремарк вирушив в Порто-Ронко, і жив тільки листами до коханої.

«Взагалі-то ми ніколи не були по-справжньому щасливі; часто ми бували майже щасливі, але так, як зараз, ніколи. Погодься, це так. Іноді це було з нами, іноді це було з іншими, іноді одне з іншим змішувалося – але самого щастя в його повноті не було. Такого, щоб не уявити собі ще більшого; все було немов пригашеним, як і зараз. Ти вдумайся – тільки разом, ми його знаходимо», – писав Еріх Марія Ремарк з Порто-Ронко Марлен Дітріх в Нью-Йорк.

Цікаво, що пара, чиї відносини тривали до 1940 року, довгий час не бачилася. Вони часто розмовляли по телефону і надсилали телеграму один одному, але саме листи стали способом вираження їх почуттів. Вона була його «солодким серцем», «блакитною мрією», його «маленькою, милою мавпочкою», його «пумою», «солодкою веселкою перед наближеним штормом життя», «полум’ям над снігом», «Мадонною його крові».

Згодом Ремарк переїхав в Лос-Анджелес, де жила і працювала Марлен. Він – письменник, вояка, гульвіса і денді, вона – кінодіва, навколо якої вився натовп закоханих шанувальників. Дітріх насолоджувалася компанією Ремарка, інтелектуальним стимулом, який він їй давав – його політичні ідеї вона часто брала як свої власні. Їй подобалася його незмінна здатність впізнавати вишукані вина.

Ремарк же був одурманений своїми почуттями до акторки. Він кілька разів пропонував їй вийти за нього, але Дітріх ніколи не погоджувалася. Зради, холод – він терпів все і жив заради того, щоб провести з нею хоч трохи часу. Він готовий був пробачити Марлен все. Схоже, що письменник тільки живився від своїх страждань.

Гостре відчуття уразливості Ремарка і розуміння його незахищеності відчуваються в його листах. Марія Ріва розповідала, що навіть в дитинстві її вразила крихкість письменника. «Що мене найбільше зачепило в складній особистості Еріха Марії Ремарка, так це його сильна вразливість. Навряд чи очікуєш, що людина, яка написала найбільшу книгу про особистий досвід війни, мала таку дитячу невинність».

Поступово їх відносини перетворювалися в драму, де головними героями були брехня і самообман. Ремарку хотілося більшого. Він був охоплений ревнощами щодо її численних коханців. Дітріх, в свою чергу, виявила, що сила його впливу занадто велика, щоб з нею миритися. Емоційне напруження між ними зросло до непереборних рівнів і, в підсумку, призвело до їх розколу через три роки відносин.

Як і будь-яке велике кохання, воно руйнувало життя закоханих безмежними вимогами. Драма і екстаз, муки, лють і туга, щоденна рутина, самоприниження, злість і поглинання себе – свої страждання Ремарк використовував для написання «Тріумфальної арки». Головна героїня Жоан Маду – абсолютний, але зовсім не втішний прототип Дітріх: «Красуня, збудлива і пропаща, з високо піднятими бровами і обличчям, таємниця якого полягала в його відкритості. Воно нічого не приховувало і, тим самим, нічого не видавало. Воно не обіцяло нічого і, тим самим, – все». «Тріумфальна арка» допомогла Дітріх зрозуміти, як Ремарк насправді сприймав їх відносини.

Незважаючи на те, що їх роман закінчився 1940 року, їх історія завершилася тільки 30 років по тому, коли 25 вересня 1970 року Ремарк пішов з життя. Після його смерті вдова письменника акторка Полетт Годдар знищила всі листи, написані Дітріх Ремаркові. Один з небагатьох, який зберігся, був відправлений за тиждень до його смерті, в якому Марлен останній раз зізналася у своїх почуттях: «Улюблений Альфред [так акторка іноді називала письменника – ред.], посилаю тобі все моє серце».