Ксенія Павловська: «Я хочу бути гідною онукою Кромфів!»

За час роботи кабінетів, юристи надали безкоштовну юридичну допомогу майже п’яти тисячам людей. Зі своїм горем до кабінета часто йдуть люди, які опинилися у важких життєвих обставинах і просять матеріальну допомогу. Найбільше таких людей з діагнозом онко, яких держава лишила без життєзабезпечуючих медикаментів. Обпечена людським горем, Павловська не відмовила нікому, не маючи депутатського фонду – почала надавати допомогу з власних, зароблених коштів. Слава про мецената від районних центрів дійшла до кожного села. До депутата почали звертатися колективи місцевих шкіл, ФАПів та садочків. І знову, без допомоги не лишили нікого.

«Як депутат: не визнаю популізм. Тому маю своє визначення демократії, цінностей і орієнтирів. Не поважаю політичних опонентів, які розриваються про демократію і європейські цінності, а самі організовують «наливайки» у селах для «облогорожування» думок електорату і «причісування» громадської активності. А ще тих, хто під покровом благодійності і волонтерства торгує і приторговує усім, у першу чергу життями патріотів» - констатує Ксенія Павловська.

Про себе кандидат-жінка говорить просто: «Я хочу бути гідною онукою Кромфів!». Й справді, Ксенію Павловську виховали бабуся – Кромф Мирослава Степанівна – вчитель німецької та французької мов та дідусь – вчитель історії і географії Кромф Федір Петрович (нині покійний), які пропрацювали все життя у Степанській школі. Ксенія з дитинства натхненно слухала дідусеві історії про рідний край, звитяги односельчан, дівчинці подобалися таїнства вирощування городини, які для багатьох її однолітків-киян були дивакуватими. Залюбки поглинала твори української та світової літератури, грала у шахи, на фортепіано, допомагала влітку бабусі і дідусю по господарству, з посмішкою згадує, як щоліта допомагала їм робити ремонт у школі. На відмінно закінчивши школу, обрала фах математика та успішно склала іспити в університет. Трагедія, яка перевернула усе життя студентки Павловської і навчила її самостійно заробляти на життя сталася, коли їй виповнилося вісімнадцять – у автокатастрофі загинула мама, яка була дівчинці і за маму, і за тата. Усвідомлюючи, що допомоги потребують вже самі дідусь з бабусею, Павловська, навчаючись, починає працювати у будівельній компанії. Пройшла шлях від прораба до керуючого партнера. Згодом одружується та народжує дочку, проте продовжує працювати. Постійні чиновницькі «побори», корупція з якою щодня доводиться боротися, мізерні пенсії дідуся і бабусі, нарікання рідних на жахіття при наданні медичної допомоги, здирницькі тарифи, агонія закладів культури у рідному Степані, й зростаючі апетити хабарників, які не дають будувати - терпець увірвався. Ксенія Павловська вирішила боротися, пішла у політику, аби зрозуміти, звідки гниє система, яка вбиває власних громадян, та як це здолати.

«Як громадянин вважаю, що починати потрібно з себе, з титанічної праці. Аби не довелося далі жити у метушні і хаосі. Бо там «на горі» не завжди далеко і широко видно. А тут «унизу» якщо заплющити очі, то теж не так вже й страшно. Так і живемо..» - нарікає кандидат у народні депутати.

Сьогодні депутат обласної ради – кандидат у народні депутати Ксенія Павловська зізнається: «Важко! Важко, бо доводиться бачити ситі кишені чиновників і голодних дітей, терпіти блюзнірство, зраду тих, хто набивався у команду, важко долати зневіру, яку вбили у душі і голови людей! Важко бачити як під прикриттям високих можновладців знекровлюється рідне Полісся – ріжеться й щодня вивозиться ліс, не зважаючи ні на які заборони. А де ж правоохоронці? Де ті, хто мають захищати, стримувати і карати? ». Ксенія Павловська переконана: змінити ситуацію можуть тільки люди на місцях, об’єднавшись, згуртувавшись, повіривши! Тоді перестане діяти право «рєшаловського дзвінка» - коли люди вийдуть і скажуть ні! Коли кожна людина, відстоюючи справедливість, не буде сам на сам, а відчуватиме підтримку громади, колег! Потрібно повірити у себе і свої сили!

«Село і люди врятують Україну. Наше Полісся – край душі і праці. Щодня ми маємо шанувати його, зростати задля дітей, вкладати у майбутнє!».