Прожити за 30 гривень в місяць*

Він тут – своя, знайома людина. Тож багато хто прийшов його підтримати, багато хто – поставити питання, але всі прийшли щоб бути почутими.

«Люди з інвалідністю, їх доглядачі та сім’ї – це особлива категорія суспільства, яка, треба визнати, дуже погано захищена. Певні недоліки можна усунути на місцевому рівні, десь допоможе область, але корінь проблем – саме в законодавстві та безглуздих положеннях, які регулюють їх життя. Я знаю це не з чуток, адже і мій батько уже 13 років як втратив зір та має інвалідність. Я іду в Верховну Раду, щоб, в тому числі, бути лобістом та представником інтересів цих людей», - сказав Олексій Муляренко.

Далі він озвучив факти, які напевне багатьох шокують, але не тих, хто сидів в залі – про це вони знають із свого життя. Як, наприклад, що виплата для людей, які здійснюють догляд за інвалідами І-ІІ групи становить 30 гривень (!) в місяць! При цьому їм забороняється ще десь працювати, це перевіряється й карається. А зважаючи, що часто людина з інвалідністю має за доглядача рідну людину (чоловіка, або дружину), то виходить, що єдиний можливий дохід сім’ї – це пенсія за інвалідністю та 30 гривень зарплати. Щоправда, в березні і цю постанову Кабміну (про 30 грн – ред.) скасували, але нової не запропонували.

«Це дуже безглуздий підхід. Я обурений такими обмеженнями, це прирікає людей на бідність. Тому, одні з перших моїх ініціатив в стінах парламенту будуть стосуватись того, щоб по-перше, збільшити розмір виплати доглядачу, по-друге, дозволити цим людям офіційно працювати, при цьому зберегти зарахування трудового стажу», - ділиться планами Олексій Муляренко.

Більше того, виникає колізія з призначенням субсидій! Бо коли відбувається нарахування, то за дивними, неймовірними законами, людині по догляду рахують зарплату в три прожиткових мінімуми, а по факту це реально лише 30 гривень! Таким чином уявний дохід на папері не дозволяє такій сім’ї отримувати субсидію.

Виступила з пропозиціями Тетяна Войтович, керівник організації, що об’єднує людей з порушенням зору «Обличчям до істини». Вона наголосила, що зараз по статусу і забезпеченню люди з інвалідністю прирівняли до пенсіонерів, хоча це не зовсім правильно.Має бути градація по віку, треба врахувати в споживчий кошик і витрати на ліки та засоби реабілітації. Олексій Муляренко погодився, що це слушна пропозиція, яку також варто внести на розгляд ВР.

Ще одна нагальна потреба – допомогти дітям, які ростуть в сім’ях батьків з інвалідністю. Бо часто вони живуть дуже бідно, після школи замість відпочинку з однолітками, мають піклуватись про близьких хворих, а це тяжка праця. Тому, є бачення надати їм принаймні такі пільги як і в багатодітних родинах, забезпечити безкоштовним обідом в освітніх закладах.

Далі, ще з залу було багато пропозицій щодо проїзних в тролейбусах, путівки на оздоровлення молоді. А організація «Стежкою добра» також просять зробити Центр денного перебування, де б люди з інвалідністю проводили час. Потрібно закласти кошти на програму придбання слухових апаратів та інших засобів реабілітації. Взагалі питань назбиралось дуже багато, головне – з чогось розпочати.

«На нас ніхто не звертає уваги. Нам потрібен наш депутат. А чи пам’ятаєте ви, щоб коли-небуть були народні депутати в нас на зустрічах? Ні. Хотілося б, аби ми могли доносити свої проблеми йому. Сподіваємось, що нас нарешті можуть почути», - звернулась Тетяна Войтович.

«Я відчуваю особистий обов’язок, моральний та професійний, щоб серйозно зайнятись цими питаннями. Справді багато з них вирішуються лише на рівні Верховної Ради. Ми не можемо вдавати, що цих проблем не існує. Просто ці люди не будуть страйкувати, вони терплять. Але для того ми і маємо працювати, щоб піклуватись однаково про всіх, а особливо про тих, хто сам з різних обставин не може цього зробити. Це іспит для всього українського суспільства», - запевнив у своїй підтримці Олексій Муляренко.