Акад. Володимир РОГОВ: «Україні загрожує екологічна катастрофа»

«Причина в тому, що великий бізнес поки не бачить можливості заробити на цьому, а представникам діючого «сміттєвого» бізнесу зручніше працювати за існуючими схемами», – переконаний доктор технічних наук Володимир РОГОВ, науковий керівник Науково-виробничої екологічної групи «Потенціал-Еко», директор ТОВ ІФ «ЕЛ-ПО» (на фото). Ця рівненська інноваційна фірма два роки тому виграла тендер на виконання робіт щодо технічного переобладнання станції очистки фільтратів найбільшого в Україні і третього за розміром в Європі Грибовицького полігону твердих побутових відходів Львова за 1 мільйон 440 тисяч гривень.

«Іспит не тільки для фірми, а й вітчизняної екологічної науки»

– Володимире Михайловичу, Ваша участь у вирішенні проблеми Грибовицького сміттєзвалища, що з екологічної переросла в політичну і набула світового розголосу, стала тестом на наукову професійність та фахову компетентність представників української наукової школи, яка показала свою ефективність ще в радянські часи і, попри всі економічні негаразди та відсутність державної підтримки, продовжує тримати марку і в незалежній Україні.

– Це був іспит не тільки для фірми, а й вітчизняної екологічної науки (точніше, її залишків), оскільки віра в успішне вирішення цієї надскладної проблеми у влади та громадськості Львова була відсутня. Сума контракту замість оптимізму викликала повне розчарування, і навіть підозру. «Треба перевірити на корупційну складову!» – волали активісти в соціальних мережах, повністю ігноруючи ризикову складову цього науково-впроваджувального контракту. Він просто був програшним з поверненням усієї суми і штрафами. Не знаю, що рухало моїми почуттями – ризик гравця, впевненість у перемозі, досвід і глибокі наукові знання, отримані в кращих наукових школах Англії, України та Росії, але контракт був підписаний одним розчерком пера, не зважаючи на його абсурдність.

Неймовірно складний шлях був подоланий нами спільно з ЛКП «Збиранка». За останні півтора року безперервної роботи очищено майже 120 тисяч кубічних метрів фільтратів зі зниженням рівня токсичної рідини у ставках-накопичувачах на 1,5 метра і зменшенням ризиків переповнення ставків і забруднення довкілля в умовах безперервних кліматичних катаклізмів (бурі, повені, шторми, урагани, смерчі тощо).

Скажу відверто: нам вдалося вирішити лише маленьку частку всієї проблеми українських сміттєзвалищ. Але в нас з’явилася надія на використання можливостей вітчизняної науки. Численні перевірки прокуратури, громадськості та депутатів лише підтвердили отриманий позитивний результат. Мовчить тільки міська влада Львова, робить вигляд, ніби нічого не трапилось, а основні євромільйонні витрати ще попереду.

Сьогодні на порядку денному більш складні завдання: збільшення у два рази – до 500 кубічних метрів фільтрату на добу – продуктивності очисної станції на Грибовицькому сміттєполігоні, проблема осаду та зменшення витрат реагентів. Ці питання вже давно можна було б почати вирішувати за звичайні українські гривні, але в мене склалося враження, що всіх тягне до глобальних закупівельних проектів. Наприклад, закупівля за бюджетні кошти нікому, на мій суб’єктивний погляд, не потрібних у конкретних умовах зворотньоосмотичних установок за мільйони доларів.

Нагадаю, що досвід сміттє­звалища в селі Підгайці Київської області, для якого було закуплено таких установок на десятки мільйонів доларів, показав відсутність суттєвого практичного результату. «Професора Рогова запросимо пізніше, коли прийде прокуратура. Він зі своєю командою за 100 тисяч гривень налагодить і запустить об’єкт. А потім за це ще й покараємо…» – такі версії мусуються у компетентних колах нашої професійної науки.

Але є і позитивні моменти. За результатами аналізу фінансово-економічних, а також технічних показників роботи, досягнутих нами в 2015, 2016, 2018 роках, інноваційна фірма «ЕЛ-ПО» НВЕГ «Потенціал-Еко» втретє стала лауреатом щорічного Національного Бізнес-рейтингу й отримала сертифікат «Лідер року», а її директор був удостоєний ордена «Професіонал року». Це – велика честь для нас. Ми готові не зупинятись на перших успіхах, до того ж, як кажуть, «наука завжди ставить більше задач, ніж вирішує».

«Рішення є, але треба рухатись до досягнення кінцевого результату»

– Які, на Вашу думку, фактори спричинили масштабну пожежу з трагічними наслідками (загинули троє рятувальників, один працівник комунальної служби досі вважається зник­лим безвісти), що сталася наприкінці травня 2016 року на Грибовицькому сміттєзвалищі поблизу Львова?

– Це дуже жахлива тенденція, яку треба зупинити через непередбачуваність подібних ситуацій. Справа в тому, що сьогодні, коли ми ведемо розмову, палають сміттєзвалища в Рівному, Миколаєві, Полтаві… І кількість таких пожеж буде лише зростати, бо вони пов’язані не стільки з випадковими підпалами, скільки зі складними структурно-механічними та фізико-хімічними процесами, які відбуваються в тілі сміттєзвалища. За рахунок анаеробних процесів розкладання органічної речовини в товщі сміття (на глибині 10-50 метрів) іде не тільки загальний розігрів сміття, але і локальний у найбільш несприятливих місцях, де температура досягає 50-70 градусів за Цельсієм. При цьому утворюється суміш газів (метан, водень, сірководень, диоксид вуглецю тощо). Так як суміш газів утворюється стохастично, то можуть утворюватися співвідношення, які забезпечують локальний мікровибух при вищевказаних температурах і навіть найменших зсувах сміття. Мікровибух просто підпалює газ, який поступово – тижнями й місяцями – накопичувався в товщі. Горіння газу викликає запалення багатьох складових сміття: деревини, нафтопродуктів, масел, жирів тощо. Після цього горіння переходить у тління, яке дуже важко зупинити під шаром свіжого сміття.

На Грибовицькому сміттєзвалищі накопичення газу у нижніх шарах сміття з повільним виходом газу в атмосферу через верхні насипані шари спровокувало відоме теоретичне явище, описане в гідродинаміці тонких газових шарів, які за рахунок внутрішнього тиску розпушують сміття і утворюють «слизькі» плівки, по яких шари сміття скочуються, як лавина в снігових горах. При високих насипах сміття цей процес треба завжди передбачати, бо зупинити його розвиток практично неможливо. Україні загрожує екологічна катастрофа: нас чекають численні пожежі в місцях сміттєзвалищ і, відповідно, забруднення атмосфери з усіма небезпечними наслідками для здоров’я людей, якщо не приділити цій проблемі належну наукову увагу. Рішення є, але треба рухатись до досягнення кінцевого результату, а не влаштовувати численні телевізійні ток-шоу з поясненнями, чому проблема не вирішується.

«Закордонні інвестори чекають від України чітких правил гри»

– Про міфічних інвесторів, які повинні прийти в Україну, побудувати сміттєпереробні заводи й отримати для себе вигоду, говорять багато. Чому ж вони не приходять? Чому сміття, як і раніше, викидають на звалища, а тепер – навіть і в міську каналізацію?

– До мене приходили багато людей з цікавими ідеями і впевненістю в інвестиційний підтримці їхніх проектів. Щоправда, цим молодим і симпатичним ентузіастам бракувало глибоких аналізів «сміттєвої» проблеми та гарантій світових банків. Відсутність їх – нездоровий ґрунт для руху інвестицій. А західні партнери – дуже чіткі та скрупульозні люди. Пригадую, як у Львові на міжнародній конференції, на якій я робив доповідь про сміттєзвалища, до німецького інвестора звернувся заступник мера: «От ми вам дамо все – землю під будівництво сміттєпереробного заводу, всі дозволи – ви зайдете в Україну з інвестиціями?».

Іноземець більше хвилини думав над відповіддю і, врешті, категорично відмовився: «Ви знаєте, – сказав гість, – я вже один раз повірив великим та малим чиновникам і в Києві, і у Львові. Почав працювати, вклав півмільйона доларів, а через рік розірвав співпрацю з українськими партнерами. І навіть не просив повернути мені вкладені кошти». Що ж, я цього німця розумію і підтримую. Закордонні інвестори, які готові створити з нуля галузь переробки сміття, дати країні 30-40 тисяч робочих місць та чисту природу, чекають від України чітких правил гри, зрозумілих законів та чесних податків.

– То чи є світло в кінці цього тунелю?

– «Сontra spem spero» («Без надії сподіваюсь») – назвала один із своїх віршів безсмертна Леся Українка. Так і мене не покидає надія. В особі Зеленського ми маємо першого президента країни, який побудував свій бізнес не на розпилюванні бюджетних потоків, не на продажу природних багатств, які належать усьому українському народу. За півтора місяця свого президентства він уже створив Національну інвестиційну раду, призначив її секретарем відомого блогера, IT-підприємця та четвертого номера партії «Слуга народу» Давида Арахамію, який уже запевнив громадськість, що всі попередні консультації з великими інвесторами свідчать про те, що Україна може щонайменше втричі збільшити нинішній обсяг іноземних інвестицій, а сам процес відбуватиметься якнайшвидше.

Тому надзвичайно важливо нагально залучити міжнародні організації, наукові інститути та неурядові організації, авторитетних вчених-екологів, щоб вони дали об’єктивну оцінку екологічних збитків та реальний прогноз екологічної ситуації в країні. І вже на базі цього аналітичного звіту створити умови для ефективної реалізації інноваційних розробок українських вчених, у тому числі і радянських часів. Але в будь-якому випадку, щоб запустити інноваційну модель розвитку держави, треба практично з нуля напрацювати законодавчу базу, впорядкувати роботу банків, створити класифікатор активних науково-дослідних фірм та актуальних наукових проблем.

Сьогодні, на жаль, ніхто не шукає вітчизняних науковців із проханням вирішити складну проблему, розробити українське обладнання, ноу-хау, запустити у виробництво інноваційний науковий продукт і реалізувати його за кордоном з вигодою для країни. Всі протягують руку, стають перед державною владою і просять кошти, щоб купити «ефективно» для себе дорогі імпортні «цяцьки». Цю практику, як і недолугу бюрократичну машину проходження інновацій через чиновницьке сито, треба поламати назавжди.

«Ми платимо здоров’ям та життям людей за забруднення довкілля»

– Розпочався другий етап реалізації Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року, затверд­женої Кабінетом міністрів у листопаді 2017-го. Перший етап – 2017-2018 роки – був настільки «успішним», що його майже ніхто не помітив. Другий – 2019-2023 – продов­жуємо тупцювати на місці. Що гальмує вирішення критичної ситуації, яка склалася з утворенням, накопиченням, збиранням, зберіганням та захороненням відходів?

– Не працює інноваційна модель розвитку українського суспільства, про яку згадує кожен президент, тримаючи руку на Пересопницькому Євангелії під час інавгурації. Саме вона дозволила багатьом країнам увійти в число передових держав світу. Єдине, що виправдовує наше відставання від них, – це відсутність належного фінансового ресурсу: внутрішнього і зовнішнього. На це є ряд причин.

Перша – відсутність матеріальних гарантій для інвесторів. Не вірте міфу про те, що сміття – це золото, і на його переробці можна заробити мільйони. Це не так. В Україні ринкова вартість кінцевого продукту переробки загального обсягу ТПВ у найближчі три-п’ять років завжди буде менше витрат на його переробку.

Друга причина – захоронення відходів обходиться дешевше переробки. Поки викидати відходи буде вигідніше, ніж переробляти, ми не зможемо позбутися сміттєзвалищ. Удавана матеріальна вигода від викиду сміття на звалища оманлива. Ми платимо здоров’ям та життям людей за забруднення довкілля. Вихід – зробити захоронення відходів дорожче переробки шляхом підвищення екологічного податку, як у всіх країнах Європи. В Україні податок на захоронення ТПВ – 13 євроцентів за тонну. Це в 30 разів менше, ніж у найбідніших країнах Європи, і в 800 разів менше, ніж у багатих. Вимога часу – забезпечити ефективне використання екологічного податку для реалізації заходів, які матимуть реальний природоохоронний ефект.

Третя причина – ніхто не хоче платити за сміття. Офіційний річний оборот галузі поводження з відходами в Україні не досягає 70 мільйонів євро. У Німеччині, яка є взірцем чистої країни, він більше 8 мільярдів євро. Зрозуміло, що низький рівень доходів громадян України обумовлює вибір дешевших методів поводження з ТПВ. Однак платити все одно доведеться.

На мою думку, в країні має бути державний орган, який би світоглядно бачив екологічні проблеми – наприклад, водного басейну Дніпра, переробки й утилізації комунальних та промислових відходів тощо. Нарешті, це зрозуміли і в Кабміні: урядовим законопроектом № 10411, зареєстрованим у парламенті 2 липня цього року, передбачено утворити центральний орган виконавчої влади, що реалізовуватиме державну політику у сфері управління відходами.

Сподіваюсь, це дозволить ранжирувати екологічні проб­леми за ступенем їх важливості, спланувати їх поетапне вирішення з відповідним фінансуванням, а головне – відділити кошти від «зацікавлених» осіб. Ці «інтере­санти» хочуть одне – влити державні чи грантові кошти у контрольовані ними структури, потім найти якогось, умовно кажучи, «Рогова», який розробить наукове вирішення проблеми за кілька мільйонів гривень, а вони на цьому зекономлять для своїх кишень кілька мільйонів євро. І зробити це не складно – досить закупити дешевше, але ефективне українське обладнання, відмовившись від дорогого, завезеного з-за кордону.

І якщо ми говоримо про науку, то вже необхідно вирішити – чи буде у нас взагалі інноваційна модель розвитку країни. Бо її реалізація залежить від того, яку частку з ВВП буде виділено на науку. Якщо і далі виділятиметься, як і в попередні роки, якийсь мізер, то взагалі не можна говорити про якісь ефективні кроки у вирішенні критичних проблем захисту довкілля.

Мені подобаються, як працює нова влада, як працює молодий президент. За оцінкою першого президента України Леоніда Кравчука, Володимир Зеленський – порядна, чесна і відповідальна людина, має гарну юридичну освіту, навчився комунікації з людьми. Якщо він ще буде прислухатись до людей, які розбираються в деталях конкретних питань, то швидко перейме механізми реалізації та впливу на вирішення проблем інноваційного розвитку країни, в тому числі й екологічних.

Україні немає сенсу поступово наздоганяти розвинуті країни, будуючи сміттєспалювальні заводи, від яких уже в усьому світі відмовляються. Краще відразу інвестувати в новітні технології, які, до слова, дешевше, ніж будівництво та підтримка величезних полігонів. Тепер уся моя надія на нового президента і новий парламент – сміттєвому ринку потрібні закони, які мотивують бізнес до впровадження найновіших рішень.

Якщо не подбаємо про якісне екологічне середовище сьогодні, то завтра нашим дітям розбудовувати успішну Україну може бути вже ніде.

Спілкувався Олександр ОЛЬХОВИК

Володимир Михайлович РОГОВ по праву вважається патріархом української каналізації – академік Академії інженерних наук України, заслужений діяч науки і техніки України, в минулому науковий консультант Верховної Ради України з питань екологічної політики, професор, доктор технічних наук, науковий керівник екологічної групи «Потенціал-Еко», що об’єднує ряд приватних, колективних і державних підприємств, які протягом багатьох років спільно займаються розробкою ноу-хау на рівні світових стандартів у сфері екології, гідрології та хімічних технологій.

Проблема утилізації сміття залишається гострою для України ще з радянських часів. Тоді захоронення відходів було єдиним методом. А в незалежній Україні на сміттєвому темі почав заробляти кримінал. На думку експертів, сміттєвий бізнес у країні на 90% – у тіні і при цьому процвітає. Звалища ж використовують у різних схемах нелегальних заробітків, тож у легалізації процесів «сміттєва мафія» не зацікавлена.

За експертними оцінками, понад 99% функціонуючих полігонів не відповідають європейським вимогам. У Мінекології визнають, що норми екологічної безпеки порушують 30% полігонів. Тому аналогічна Грибовичам ситуація може повторитися на кожному полігоні України, де немає обвалування звалищ, відсутні збирання фільт­ратів та їх очищення, немає газозбиральних свердловин, які будуть збирати метан, а отже будуть ризики пожеж і забруднення довкілля.

Постскриптум

«Не можна змішувати державні інтереси з особистою вигодою»

Після зустрічі з професором Володимиром РОГОВИМ перечитую його інтерв’ю – «Екологія довкілля та ерозія влади», опубліковане в тижневику «Рівне-Ракурс» 19 квітня 2007 року. Відомий вчений-гідротехнік бачить між ними прямий зв’язок. Пропоную читачам фрагменти записаного мною діалогу з Володимиром Михайловичем. Навіть побіжного ознайомлення з ними достатньо, аби переконатись у тому, що за останні 12 років нічого суттєво не змінилося в державній природоохоронній політиці, внаслідок чого екологічна ситуація в країні продовжує лише загострюватися, а це вже – пряма загроза життю та здоров’ю нації.

• «Найбільше мене турбує різке падіння науково-технічного рівня вирішення екологічних проблем. Сьогодні ми не можемо похвалитися практичними здобутками наших вчених. Ефект наукових досліджень у багатьох захищених докторських і кандидатських дисертаціях – нульовий, наукові звання купуються. Наука в університетах без державної підтримки зникла, а галузеві науково-дослідні інститути продаються, за правильною і влучною оцінкою лідера БЮТ Юлії Тимошенко, як будиночки…»

• «Заощаджувати бюджетні кошти на проектуванні екологічних систем, на мою думку, все одно, що економити на прицілюванні при пострілі».

• «Наші вчені мають багато оригінальних екологічних розробок, якими цікавляться і які застосовують в Україні та за її межами. Водночас деякі вітчизняні підприємства необдумано укладають угоди із закордонними фірмами на впровадження їх аналогів. Таким чином, замість того, щоб розвивати вітчизняну науку, ми фінансуємо розвиток західної науки. Можливо, наше обладнання не так яскраво пофарбоване, але воно надійне. Цього достатньо, щоб наші гроші залишалися в Україні і працювали на державу, а не примножували прибутки іноземних компаній. Успіх породжує успіх, коли гроші йдуть до грошей, не покидаючи Україну».

• «Тільки міцний союз політики, економіки та науки дозволить успішно вирішувати екологічні проблеми України».

• «Чиновникам не можна змішувати державні інтереси, інтереси громади, яка їх обрала, з особистою вигодою. Держава, як і громада, повинна процвітати в цілому. Коли ж досягають успіху окремі особи, ціле руйнується».

Прикладів цьому вистачає. Так, 30 травня 2016 року на території місцевого полігону твердих побутових відходів на Львівщині після завершення гасіння пожежі стався зсув сміття, внаслідок чого загинуло троє пожежників та еколог ЛКП «Збиранка». Трагедія в Грибовичах викликала громадське обурення діями мера Львова, який роками блокував будівництво сміттєпереробного заводу та всіляко перешкоджав вирішенню цієї проблеми. Петиція про відставку Садового швидко набрала необхідну кількість голосів.

Буквально через кілька днів після пожежі на полігоні академік Володимир Рогов запропонував програму невідкладних заходів, які потрібно здійснити для врегулювання проблеми Грибовицького сміттєзвалища. Реалізація цієї програми, яка є квінтесенцією майже піввікового наукового і практичного досвіду Володимира Михайловича, може, на думку вченого, запобігти виникненню подіб­них аварійних ситуацій.

Проте я не впевнений, що з програмою Рогова ознайомився прем’єр Володимир Гройсман, який два роки тому спеціально відвідав Львів, щоб допомогти «визволити» місто від сміття. Сумніваюсь у тому, що в Мінекології України професійно оцінювали актуальні науково-інженерні напрацювання рівненського вченого. Грибовицька трагедія стала для влади не уроком обережного поводження з твердими побутовими відходами, а політичною технологією по знешкодженню суперника гаранта на останніх президентських виборах. І доволі «успішною» – поховала політичні перспективи обох політиків.