В її руках іграшки оживають

З рук майстрині вийшли сотні ляльок, котрі зберігаються у приватних колекціях багатьох країн світу, а також - у Державному музеї іграшки в Києві. Свої знання і вміння вона охоче передає учням - учасникам гуртка флористики і народної іграшки ЗОШ №19 у Рівному. Нині в школі діє музей народної іграшки, директором якого (на громадських засадах) працює пані Вікторія.

- Першу іграшку - поліську ляльку з тріпаного льону - зробила у 1981 році, - розповідає художниця. - Мене зачарували тепло, природний колорит, запах цього матеріалу. Ляльки з льону мають неповторну ауру, їх дуже приємно тримати в руках.

- У мене теж були такі ляльки - хлопчик і дівчинка, мені їх подарували на згадку рівненські ткалі: наш народний театр давав виставу у гуртожитку льонокомбінату. Потім ними гралися мої доньки…

- Це добре, що традиція не перервалася. Іграшки, зібрані в нашому музеї, - не просто “законсервовані” експонати, які не можна чіпати руками. Хоча є в нашій колекції справжні раритети: ось ця старовинна “колота” лялька - вона зроблена сокирою, але подивіться, яка виразна, жива! Мене дуже тішить, що на великій перерві в музеї завжди гамірно: школярики приходять погратися. І дуже часто ляльками та кониками, свистульками і тріщітками бавляться старшокласники. Хлопці, наприклад, люблять водити дерев’яного солдатика-маріонетку.

- Звідки така гарна забавка?

- Я привезла цього бравого вояка з виставки, що традиційно відбувається у травні і серпні в музеї народної архітектури та побуту в селі Пирогів, що під Києвом. Щороку буваю там, показую наші вироби, знайомлюся з майстрами з усієї України, привожу їхні іграшки.

- Розкажіть, будь ласка, про інші “трофеї”.

- Іграшки, зроблені власноруч, часто дарують музею учасники підліткових клубів з Рівного та інших міст. Ми листуємося з народними майстрами з усіх куточків України, нам присилають і привозять глиняних качечок, зозульок, баранців, коників з дерева і навіть із… сиру. Так-так, звичайного сиру! В нашій колекції є ляльки-“мотанки”: “барині”, “янголи”, “дівчата” і “немовлята” з ниток, кукурудзяного листя, соломки. Є іграшки з Луганської області, Полтавщини, Закарпаття, Чернігівщини. Вони схожі - і все ж таки різні: адже виготовлені самобутніми майстрами, які зберігають місцеві традиції.

- Пам’ятаю, колись ще за радянських часів у Рівному часто гостювали болгарські делегації з міста-побратима Відін. Мені і моїм однокласницям дівчатка-болгарки дарували маленьких лялечок з білих і червоних ниток - болгарські народні іграшки.

- У нас також є подарунки-сувеніри з інших країн. Ось польська лялечка, а от ця - білоруська.

Та основа експозиції - роботи наших гуртківців. Ось, наприклад, композиція з природного матеріалу “Поліська родина”: хатинка під очеретяною стріхою, “батько”, “мати”, “діти”, “коники” з льону, очерету, соломки, вовни. Диво-дерево, на якому “ростуть” крашанки, писанки, великодні яйця, прикрашені бісером, кольоровими нитками. Наші діти беруть участь у багатьох фестивалях, мають вищі нагороди всеукраїнських конкурсів-виставок. Пишаюся, що роботи гуртківців зайняли гідне місце поруч із виробами відомих майстрів народної творчості.