№930 від 12.09.2019p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
Завершився черговий (позачерговий) виборчий цикл в Україні. Ми обрали президента, парламент, останній сформував більшість, обрав спікера, призначив прем?єра та міністрів. Здається все...
Якщо провести ретроспективний аналіз відносин між місцевою та центральною владою за 28 років Незалежності, то можна констатувати затяжний конфлікт між ними. Причина проста – гроші та повноваження. Центральна влада завжди при всіх президентах хотіла мати повний контроль над фінансами та максимально зменшувати вплив місцевої влади.
Апогеєм централізації можна назвати президентство Януковича, коли автору один з депутатів Рівненської обласної ради назвав свій орган місцевого влади просто і влучно: «відділ обласної державної адміністрації». Чим це закінчилось ми усі пам?ятаємо – Революція гідності, в значній мірі завдячує своєю перемогою саме органам місцевого самоврядування, які, особливо на Заході України, підтримали протести, і вже в кінці лютого 2014 року влада в областях фактично перейшла до президій обласних рад. Не будемо тут аналізувати наскільки це було законно, головне - це було.
Треба віддати належне президенту Порошенку і всій минулій владі. Вони зробили висновки з подій 2014 року, і розпочалась реформа децентралізації. Її, до речі, можна назвати однією з найбільш успішних реформ останніх п?яти років. Хоча назвати її завершеною наразі не можна. Обласні та районні держадміністрації нікуди не зникли, а виконкоми обласних рад, які, за ідеєю, мали б їх замінити, так і не були створені. Однак, в цілому зроблено було доволі багато, і нарешті області, міста та ОТГ отримали реальні повноваження та, що в наших умовах важливіше, фінансові ресурси для виконання цих самих повноважень.
Однак, не все тут так просто. В умовах хронічного бюджетного дефіциту грошей на все не вистачало і практика державних програм, які «спускаються» на місця та субвенцій місцевим бюджетам продовжувалась. Тобто, в будь-якому випадку первинним залишалась влада центральна, яка має можливість профінансувати, або ж не профінансувати той чи інший проєкт в регіонах.
Враховуючи те, що будь-який місцевий керівник, який хоче переобратись, повинен показати виборцю результат, залежність місцевої влади від центральної залишається доволі значною, що забезпечує спокійне керування останньою в усіх регіонах.
Однак це правило діє лише тоді, коли гроші для регіонів в державному бюджеті є. Ось тут ми маємо першу проблему, з якою стикнеться нова влада у її відносинах з регіональними елітами. Потрібно забезпечити фінансування хоча б на рівні минулого року, а це буде складно. Якщо цього не вдасться зробити, то відносини між центром і регіонами перед виборами стрімко погіршаться, адже і першим і другим потрібно показати результат, а цього без здійснення реальних програм зробити не можна, і це проблема, яку вирішити не так вже й просто.
До того ж, не зрозуміла доля самої реформи місцевого самоврядування, бо зрозуміти бачення нової влади ролі органів місцевого самоврядування в системі влади в державі, наразі важко і від того, як складуться стосунки місцевих рад з центром, буде залежати розклад сил в нових обласних та міських радах, тому місцеві вибори можуть стати абсолютно непередбачуваними...
12.09.2019 | Володимир Конєв |
Рівне-Ракурс №10 від 12.09.2019p. На головну сторінку |