Захисниця

Погода була гарна: невеличкий морозець, багато снігу, то дівчатка каталися на санчатах досхочу. Ковзалися-ковзалися і незчулися, як розковзали ковзанку. Двірник, який прибирав на вулиці і бачив усе, вийшов до дівчат, насварив і відібрав санки у Галочки…

– Хай батьки прийдуть за саночками, отоді будемо розбиратися.

Двірник давно пішов, маленька Галинка плакала і боялася йти додому без санчат, боялася, що батьки будуть сварити.

Інна втішала подружку і думала: «Що робити? Може піти до двірника та попросити? Та ні, він завжди такий суворий і не любить дітлахів.

На його думку вони зводять його важку роботу нанівець. Та й просили вже… відмовив».

Галочка невтішно плакала, і тоді Інна вирішила звернутися по допомогу до міліціянтів. А як же! В неї дід був міліціянтом, бабця в неї – адвокат, то вона вже знає, як захистити свою подружку! Хіба можна дітей кривдити!

Крім того, в неї, в Інни, є і свої знайомі міліціянти: коли її ведуть на прогулянку у невеличкі парки, що протягнулися за пам’ятником Богдану Хмельницькому, там часто чергує вже старенький сивий міліціянт. То він завжди розмовляє з Інною, нахиляється до неї і каже: «Знову маленька не слухалась, знову оченятка не промила – он які чорні!» Тоді Інна починає слинити свій пухкий і терти очі, та от біда: карі очі ніяк не хочуть ставати блакитними чи сірими… А ще мама сміється разом з міліціянтом… І чому вони сміються?

А коли мама йде з Інною до своєї подруги, в якої син Марко такого ж віку як Інна, то вони йдуть гуляти до стадіону «Динамо». І там також частенько чергують міліціянти. Коли вони разом з мамами проходять повз них, то Марко скидає кепочку і вітає міліціянтів, а вони в свою чергу прикладають руку до кашкету. Тоді Інна люто заздрить Маркові: в неї не має такого кепунчика. Проте міліціянти пестять її по голівці і кажуть: «От гарна дівчинка, вже і кавалера має». І чомусь усі знову сміються. 

Інна рішуче взяла Галинку за руку і повела на Майдан. Знайомих вона не побачила, проте біля басейну стояли троє міліціянтів. Інна, тримаючи Галинку за руку, впевнено підійшла до них і проголосила цілу промову, в якій розповіла про їх з Галинкою пригоду. Під час неї вона оперувала такими словами, як: «конституція», «закон», права дітей», – не дарма ж вона полюбляє ходити на роботу до бабусі в юридичну консультацію.

Міліціянти спочатку посміхалися, а потім з подивом слухали маленьку дівчинку, що так рішуче і (на свій вік) вправно захищала подругу.

Чесно кажучи, може міліціянти, вислухавши промову, і пішли б собі далі, та Галинка, яка спочатку тихенько хлюпала носом, «допомогла» подружці – невтішно розплакалась. Міліціянти здригнулися і наймолодшого було відряджено на допомогу дівчаткам.

Галинку міліціянт вів за руку, а Інна стрибала попереду і показувала дорогу. Міліціянт швидко вирішив дівчачу проблему. Треба було бачити вираз обличчя двірника та сусідів. Отоді хтось з них і проказав: «Це ж треба: така маленька, а вже захисниця…»

Щаслива Галинка з санчатами побігла додому, міліціянт повернувся до свого чергування, Інна також побігла додому.

Коли бабуся вкладала Інну спати, лише тоді  мала розповіла про вечірню пригоду. Бабуся сміялася, а потім також сказала: «Не інакше як бути тобі захисницею…»

Слова виявилися пророчими: маленька Інна виросла, вивчилася и працює адвокатом.   

Ірина Омельченко