Обітниця

Підтримки… Яку вже підтримку могла надати Неля, як такі справи. Неля заплющила очі і пригорнулась до чоловіка. Їхати немовби і недалеко, проте Неля поринула у спомини… Єдина дитина у батьків. Батько працював вантажником у продовольчому магазині, руки мав золоті, то завжди десь ще підробляв. Мати працювала продавцем  у тому ж  магазині. Жили дружно, усе що заробили – у дім, у сім’ю. Коли батьків не стало, то Неля мала гарну квартиру у центрі міста та чималі гроші.

Вивчилась у торговельному коледжі й тримала невеличке кафе. Довго не одружувалась, аж ось до кав’ярні прийшов новий офіціант – білявий сором’язливий Антон. Вдачу мав спокійну та лагідну. Це те, що потрібно норовливій Нелі. То швидко одружились і жили весело: подорожі, вечірки та компанії.

Одного разу Нелі стало зле: памороки, нудота, біль. То пішла до лікаря. На вимогу лікаря зробила усі необхідні обстеження, і коли почула діагноз…

Лікувалась довго та інтенсивно, проте ніякого результату. Лікарі лише казали: «Нічого не можна вдіяти. Сподіватись? Лише на чудо».

Через знайомих Неля знайшла Яна Володимировича. Коли прийшла до нього з медичними документами, він лише похитав головою: «На жаль нічим не можу допомогти».

Проте Неля не йшла. Вона плакала, благала: вона ще ж молода… нещодавно одружились… ще й діточок не мають… а життя таке гарне, і вона ж так хоче жити…

Вона змінить своє життя…

Неля впала на коліна перед іконою і дала обітницю: «Якщо вона одужує, то буде вести інше життя, народить дитину, а ще продасть кав’ярню, а гроші віддасть Яну Володимировичу, щоб він мав можливість опікуватись тими хворими, що не мали рідних або грошей».

Ян Володимирович мовчки дивився, довго мовчав. Неля благально дивилась на нього і нарешті лікар скупо промовив: «Спробуємо…»

Ян Володимирович лікував традиційними і нетрадиційними методами. Було усе: сильний біль, втома, депресія, всепоглинаючий відчай. Та поступово Неля стала приходити до тями, почувала себе вже значно ліпше, то зібралась і пішла до традиційних лікарів.

- То що це ви робили? Це ж чудо!

Чудо… То треба ж відсвяткувати. Святкували так бучно та довго, що забула про обітницю. А коли завагітніла, то позбулась дитини. Вона ще молода, нещодавно так тяжко хворіла, то яка вже зараз дитина… В них ще буде дитина, в них ще багато часу попереду.

Коли Ян Володимирович нагадав про обітницю, то Неля лише знизала плечима: «Дитина… продати кав’ярню? А на що ми будемо жити?  Гроші для бідних. Що за дурня…»

Старенький лікар дивився з подивом, а Нелі усе було байдуже: вона знову здорова, а ще молода, вродлива та багата!

І взагалі усе так добре! Та от… знову почала себе погано почувати. Неля побігла до лікарні, кинулась до лікарів: хвороба повернулась. То швидко зібрались з чоловіком і знову їдуть до Яна Володимировича. Згадала про обітницю. Що буде? Що скаже? Господи! Спаси і помилуй…

Ірина Омельченко