Чорна вдова

Зі своїм першим чоловіком Наталя познайомилася ще в інституті. Вони навчалися на одному факультеті, в одній групі. Назар підібрав ключ до серця дівчини. Усі свята, всі вихідні вони проводили разом. Уже через рік закохані не уявляли свого життя один без одного. І щойно отримали дипломи, відразу ж відгуляли весілля. Здавалося, що їхнє щастя триватиме вічно. Назар із Наталею були ідеальною парою, усі заздрили їхньому коханню.

Але щастя виявилося надто крихким. Через рік Назара не стало… Загинув за дуже банальних обставин – втопився в озері, яке знав, як свої п’ять пальців. Наталя не могла повірити у те, що сталося. Убита горем дівчина не знаходила собі місця. Дуже довго вона не могла повернутися до нормального життя. Їй не вірилося, що більше вона ніколи не побачить свого коханого Назара, не поговорить з ним, не відчує дотику його теплих і ніжних рук. Наталя щодня ходила на могилу до чоловіка і плакала, просила у нього пробачення за те, що не зуміла вберегти від трагедії.

Одного разу на кладовищі вона зустріла дивну жінку. – Даремно ти ходиш сюди, – сказала вона. – Його не повернути, а от своє життя можеш скалічити. Хоча тобі й так нелегко доведеться. Мітка на тобі, чорна… Після цих слів бабуся пішла. Наталя намагалася покликати її, але та ніби не чула і жодного разу не обернулася.

Слова бабусі міцно врізалися в пам’ять Наталі. Але тоді вона не надала їм особливого значення. Через п’ять років після трагедії Наталя познайомилася з чоловіком. І знову почуття закрутили їй голову. Ігор зумів повернути Наталю до життя, навчив її знову радіти. Але кохання у Наталиному серці не було. Вона досі любила свого покійного чоловіка. Можливо, їхні стосунки ніколи не переросли б у щось серйозне, якби не втрутилася доля.

Одного разу Наталі стало зле і вона знепритомніла просто на роботі. Колеги викликали швидку, і дівчину відвезли в лікарню. Після огляду лікар сказав: – З вами нічого серйозного. Навпаки, можу вас привітати: скоро ви станете мамою. Ця новина була для Наталі як грім серед ясного неба. Першим бажанням було… попросити у лікаря направлення на аборт. Але лікар зумів відмовити дівчину, сказав, що їй потрібен час, аби все гарненько обміркувати, усвідомити, порадитися з батьком дитини. І Наталя погодилася. Ігор не знаходив собі місця від радості. Він підхопив Наталю на руки і кружляв по кімнаті, в його очах бриніли сльози. Він відразу освідчився коханій, і їй нічого не залишалося, як погодитися вийти за нього заміж. А раптом це доля? Раптом життя дає їй ще один шанс стати щасливою?

Тільки після весілля Наталя зрозуміла остаточно, що не помилилася, вийшовши заміж. Ігор був готовий пилинки здмухувати з дружини, носив її на руках і вгадував кожне її бажання. Наталя народила донечку. Здавалося, життя налагодилося остаточно. Але… Слова людини, яка зателефонувала серед ночі, Наталю шокували:

– Ваш чоловік у реанімації, приїжджайте, щойно зможете. На жаль, Наталя навіть не встигла попрощатися з Ігорем. Він помер за кілька хвилин до її приїзду. Він вирішив зробити сюрприз, приїхати додому раніше. Тому і мчав на повній швидкості нічною трасою. Не впорався з кермуванням, і його винесло на узбіччя. Удар виявився дуже сильним, а травми – несумісними з життям.

Так Наталя поховала другого чоловіка і в свої 27 років вдруге овдовіла. Вона не розуміла, за що життя до неї таке суворе… Кохання раптово увірвалося в життя Наталі. Жінка вже й не сподівалася, що коли-небудь зможе по-справжньому покохати. Вони з донькою відпочивали на морі. Саме там Наталя зустріла Михайла. Красивий, засмаглий, високий… Він звів з розуму не одну жінку. Але цей Аполлон вибрав чомусь саме Наталю. Це був бурхливий курортний роман.

Наталя не сподівалася на його продовження, та Михайло був наполегливим. Він жив у сусідній області і приїздив до коханої кожні вихідні. Вона чекала його, як дива, рахувала хвилини до зустрічі. І знову удар… Буквально через місяць після того, як вони стали законними чоловіком і дружиною, Михайло помер від серцевого нападу. Йому було лише 35. Уночі після похорону Ірина довго не могла заснути. Усе думала про те, чому в її житті все складається не так. І раптом пригадала кладовище, могилу Назара і дивну бабусю, яка сказала, що на ній чорна мітка. А раптом це не просто слова? Отже, приречена… Наталя більше не ризикує будувати серйозні стосунки. Жінці більше несила витримати смерть коханої людини. Так і живе одна. І боїться тільки одного: щоб її «мітка» не передалася донці, бо ріднішої людини у Наталі нема.