Теплоцид…

А саме, о 14.00 було обмежено теплопостачання в п?яти квартирах багатоквартирного житлового будинку за адресою вулиця Макарова 56. Керував цим процесом начальник теплової інспекції підприємства Олександр Лазарчук.

На моє питання, що означає «обмеження» подачі тепла і чи взагалі буде тепло в цих п?яти квартирах, пан Лазарчук відповів, що тепла в квартирах боржників не буде, і вже готуються нові кандидати на «обмеження».

Все це дійство спочатку у автора викликало глибоку іронію, адже в місті є десятки тисяч платоспроможних власників квартир, які тільки і мріють, щоб їх житло нарешті «обмежили» в отриманні послуги з централізованого забезпечення теплом. Справа в тому, що централізоване теплопостачання є дуже «радянською» комунальною послугою. Вона з?явилась разом з масовим будівництвом багатоповерхівок і вже тоді мало кому подобалась. Тепло вмикали і в радянські часи пізньої осені, коли вже температура в квартирах була майже на 0С, аварії на теплотрасах і тоді були нормою. А вимикали тепло, коли за вікном було ледве не літо. Тобто, послуга теплопостачання мало кого влаштовувала, але коштувала вона копійки, та й квартири здебільшого видавались безкоштовно, і тому люди терпіли.

Пройшли роки, і сьогодні нове житло здається в експлуатацію з автономним опаленням. Це не тільки зручно, а й суттєво економить гроші власникам нових квартир,тому що тепло можна «прикрутити», коли квартира порожня, і втрат тепла при його транспортуванні теж немає.

Фактично, вже досить давно від централізованого теплопостачання відмовився бізнес – навіщо переплачувати? Мало того, вже переходять на власні котельні навчальні заклади. Так НУВГП, побудувавши котельню, скоротив витрати на опалення на мільйони гривень, що для університету є доволі значною економією.

Отже, власники «обмежених» квартир спокійно можуть ставити в себе компактні електрокотли і тихо радіти з того, що тепер вони не залежать від «Рівнетеплоенерго» і ще платять за тепло значно менше. Навіщо ж підприємство вирішило здійснити початок «обмежень» своїх споживачів? А ось тут починається складна історія співжиття нашої влади, комунальників та отримувачів цих самих теплових послуг. Річ у тім, що надання комунальних послуг у нас тепер є бізнесом –так вважає держава. При цьому газ та електроенергію ці самі комунальні «бізнесмени» отримують за цінами, призначеним тією ж державою і їх тарифи, як і за радянських часів, визначають чиновники. Тобто, бізнес це трохи своєрідний. Особливо в галузі теплопостачання, де вартість газу за останні п?ять років зросла до космічних меж, а разом з ними виросли до цих самих меж цифри в платіжках.

Теоретично, для тих хто не може платити комірне – є субсидії, але їх розмір та кількість отримувачів в останні роки невпинно зменшується і не через те, що бідні українці почали жити краще, а через політику держави зі зменшення витрат на субсидії. Останнім «цвяхом» в комунальну домовину стало рішення про монетизацію субсидій. Тобто, раніше гроші на руки ніхто не видавав, а тепер видають, і далеко не всі вони йдуть на оплату комунальних послуг. Тут все зрозуміло – комуналка комуналкою, але ще хочеться й поїсти і тому, на жаль, багато хто з субсидіантів стоїть перед непростою дилемою: оплатити рахунки, або купити шмат ковбаси. Не завжди перемагає перше… Тому, борги за комунальні послуги ростуть, і щоб хоч якось змусити населення платити і доводиться починати кампанію з показового «обмеження», а фактичного – перекриття подачі тепла.

Все це було б смішно, аби не одна обставина. Зістрибнути з «теплової» голки дійсно мріють десятки тисяч містян, але багато є й таких, у яких немає грошей навіть на найпростішу «автономку». На дворі грудень і на вулиці мінусова температура. Де гарантія, що в «обмежених» квартирах не постраждають від холоду люди? Такої гарантії немає. Де гарантія, що пенсіонери, оплативши комуналку не помруть в теплих квартирах від того, що вони не змогли придбати необхідні їм ліки, або від банального недоїдання? Немає такої гарантії. А головне – хто буде в цьому винен? Підприємство, яке доведене до межі банкрутства через відверто недолугу державну політику в комунальній сфері, чи все-таки влада, яка обіцяла всім нам, що вона буде дбати про народ, чи може ми не народ?