Кілька моторошних фактів про Дикий Захід

Чоловік не вважався чоловіком без зброї

Вона за часів Дикого Заходу була у всіх. Реально у всіх. Чоловік не міг вважатися чоловіком, якщо у нього не було «кольта». Ну і, природно, з нього потрібно було вміти стріляти. З цим теж не все так райдужно, як у фільмах-вестернах. Звичайно, було чимало людей, які вміли філігранно поводитися з револьверами і потрапляти в крило комара з 50 метрів. Але основна частина населення володіла вогнепальною зброєю на рівні достатнім для полювання і захисту своєї власності. До речі, саме з часів Дикого Заходу в Америці повелася традиція обов’язково тримати в будинку зброю.

Закон встановлювала не держава, а приватні контори

Ті самі бандити і розбійники Дикого Заходу в великих містах були досить рідкісними гостями. Хоча б тому, що в таких містах поліція дійсно забезпечувала порядок. Потрібно розуміти, що ніяких попереджувальних пострілів і довгих переговорів тоді не практикувалося. Якщо ти когось пограбував або того гірше вбив, в тебе просто стріляли без попередження. Тому більшість злочинців воліли жити в сільській місцевості. Тут вони цілком успішно займалися викраденням худоби, пограбуваннями поїздів і банків. Офіційно американської влади в таких місцях практично не було. Порядок і закон були віддані в руки приватних охоронних агентств, так званих «земельних контор».

Білі не завжди перемагали в сутичках з індіанцями

У тих же вестернах американська армія завжди виходила переможцями в будь-яких зіткненнях з індіанцями. Справедливості заради, потрібно сказати, що досить часто саме так і було. Але далеко не завжди. Одна з найбільших поразок сталася влітку 1876 року, коли об’єднані сили Лакота і північних Шайенна виступили проти сьомого кавалерійського полку армії Сполучених Штатів. Ця битва стала відомо як Битва при Літтл-Бигхорн. Військові сили спочатку були не рівні, індіанців було майже в три рази більше: 650 солдатів проти майже 2000 індіанців. Знаменитому командиру Джорджу Кастеру не змогла допомогти навіть важка артилерія. Кілька годин тривала моторошна кривава сутичка, результатом якої стала впевнена перемога індіанців.

Знімати скальпи почали не індіанці

Наскільки дивно би це не звучало, але знімати скальпи почали саме білі мисливці на «червоношкірих». Вся справа в тому, що в кінці XIX століття на індіанців почалося справжнє масове цькування. На них влаштовували облави і відстрілювали як диких тварин. Причому робилося це не тільки силами регулярної армії. У геноциді охоче брала участь величезна кількість найманців, адже за кожного вбитого індіанця можна було отримати від влади цілих 25 доларів. Потрібно тільки довести факт вбивства. А найнадійніший спосіб зробити це – привезти в якості підтвердження голову убитого. Але возити з собою голови занадто клопітке заняття, набагато зручніше просто зняти з голови скальп, кинути його в сумку, а потім пред’явити при видачі грошей.

Поважні люди ніколи не надягали джинси

Сьогодні це прозвучить досить кумедно, але в середині XIX століття жодна поважна людина не дозволив би собі з’явитися на людях в джинсах. Тоді їх носили тільки ковбої, шукачі золота і раби. Джинси з’явилися як дешевий, практичний робочий одяг для робіт на плантаціях на півдні Карибського басейну. Звідти вони пізніше прийшли в південні штати США, а потім розійшлися по всій країні. Причому перші зразки джинсів були білого кольору. Фарбувати їх почали вже потім.

У ковбоїв був вельми своєрідний кодекс честі

Ковбої були досить бідним класом населення. Найчастіше вони працювали за наймом на чужих ранчо і пасовищах, навіть не маючи власного коня. І тим не менше, у ковбоїв був свій справжній кодекс честі, який всі представники цієї професії намагалися дотримуватися. Зокрема, в цьому кодексі суворо заборонялося стріляти в беззбройного чоловіка і вже зовсім ніколи не дозволялося стріляти в жінку. Ковбой ніколи не мав приміряти чужі капелюхи, а вже їзда на чужому коні й зовсім прирівнювалася до сексу з чужою дружиною. Конокрада дозволялося повісити без будь-яких коливань і мук совісті, а покидаючи місто після бурхливих вихідних дозволено було стріляти з револьвера в повітря і шалено кричати. Це називалося «вшанувати» місто.

Деяким з піонерів доводилося їсти людей

Вечірка Донер або в оригіналі Donner Party – страшна історія, яка трапилася з групою американських піонерів, які вирушили обозом по одній з відомих стежок до Каліфорнії в травні 1846 року. Звичайна подорож на захід таким чином в ті часи займало від 4 до 6 місяців. Але група під керівництвом Джорджа Доннера і Джеймса Ріда пішла новим, більш тривалим маршрутом, через небезпечні гірські хребти. Саме там, в горах Сьєрра-Невада через серію невдач, помилок і поломок обозів, групі довелося затриматися і провести зиму 1846-1847 років. 87 осіб, що потрапили в пастку в горах, 4 довгих місяці намагалися вижити і дочекатися порятунку. Вдалося це зробити лише 48 з них. Деяким членам групи для того, щоб вижити довелося їсти своїх померлих товаришів.

Бізонів знищували мільйонами

Страшне, безконтрольне, масове полювання на бізонів, яке почалося в 1830-х роках і мало не призвело до повного зникнення цього виду тварин у всій Північній Америці. Традиційно бізони були одними з найважливіших тварин, які забезпечують виживання багатьох індіанських племен. Але вбивали завжди рівно стільки, скільки потрібно для задоволення своїх життєвих потреб. Та білі американські мисливці і залізничні компанії почали хижацьке винищення бізонів в основному заради шкур для постачання армії і відправки їх в Європу. Якщо на початку 1800-х років вбивали близько 200 тисяч бізонів в рік, то в період з 1870 по 1875 рік щорічно вбивали приблизно 2,5 мільйона бізонів. В результаті чисельність бізонів скоротилася з 30 мільйонів в 1800 році до менш тисячі до кінця століття.