Хто кого перевіряв

Мугикаючи якусь пісеньку, пройшовся залою і підійшов до стійки:

– Тут все гарне з вами включно. Я гублюся. Не допоможете мені підібрати кілька штор з тюлями?

Наталка люб’язно усміхнулася і піднялася:

– О, звичайно, – знову ковзнула поглядом по клієнту і професійним тоном стала розпитувати, – висота помешкання, метраж, улюблений колір?

Чоловік виявився веселим і доволі впевненим у собі. Назвався Олегом, сказав, що підробляє «там і сям», і от «саме з цієї миті став мріяти про одруження».

– То вас наші гардини надихнули? – спитала, сміючись, Наталка.

– І не тільки. Продавчиня теж. Але я боюся до такої красуні підступити – прожене таке бідоття, як я, в три шиї.

– Побачимо, – загадково усміхнулася.

***

Олег з’явився в магазині через тиждень. У тих же спортивках і з триденною небритістю. Зразу ж став сипати компліментами. Оце ж, мовляв, цілий тиждень пнувся з усіх сил, ледь не надірвався, заробляючи на подарунок найпрекраснішій дівчині на землі. Олег і справді засяяв від гордощів, як нова копійка, витягаючи з кишені… шоколадку.

Наталка чемно взяла подарунок й одразу поцікавилася:

– Можливо, вам потрібно перевіритися? Я тепер буду переживати за ваше підірване здоров’я. Не дай, Боже, грижа вилізе.

В очах Олега аж затанцювало захоплення й азарт.

– Мені потрібен відпочинок, точняк! Наталочко, як ви ставитеся до тихого полювання?

– Прекрасно! – відповіла. – Сумніваюся, що я вполюю хоч одного нормального грибчика, але оцінити красу осіннього лісу я завжди готова.

…У суботу зрання під вікном нетерпляче загула автівка. Наталка визирнула у вікно – й обімліла: її новоспечений кавалер приїхав на такому драндулеті, що у неї аж око засіпалося. Першою думкою було: «Боже, що подумають сусіди?» Вона гарячково стала збиратися, щоб швидше забрати цього дурня з-під будинку, як у кімнату зайшла мама.

– Запорожець?! – вражено видихнула вона.

– Я все поясню… Колись… Цьом. Па-па! – і Наталка прожогом вискочила з кімнати.

***

З під’їзду вона вийшла, вже повністю опанувавши себе. Мило привіталася і сіла у кабіну. Її довжелезні ноги мало до підборіддя не діставали у цьому салоні. Олег і собі крекчучи втиснувся за кермо. Драндулет затремтів, три рази чхнув, два рази кашлянув і врешті покотився.

– Це, як я розумію, подарунок улюбленого дідуся? – спитала Наталка, обводячи поглядом салон.

– Ні, це мій «коник», – і Олег на підтвердження став гладити кермо. – Чим він гірший за якийсь «Мерседес»? Колеса є, кабіна є, та ще й їздить.

– Ну, так, так, – погодилася Наталка, відчайдушно ховаючи усмішку.

Насправді вона тоді добре провела час. Олег багато жартував, смажив смачнюче сало і, як виявилося, ще й був начитаним. Наталка пробувала поцікавитися, як він, такий розумник, працює звичайним різноробочим, але відповіді так і не отримала. Олег викручувався, як вуж.

***

Відтоді їхні зустрічі почастішали. І на риболовлю вона з Олегом їздила, і у похід не один раз ходила. А в місцевому парку вже знала кожен кущик і лавчину, бо ж в основному вони гуляли тут.

– Дешево і корисно для здоров’я, – любив повторювати Олег, відводячи дівчину від спокусливого теплого кафе.

На тістечко з кавою вони ходили лише раз, і то частину грошей мусила докласти Наталка – в Олега не знайшлося всієї суми.

Колежанки з магазину вже відкрито кепкували над її кавалером.

– Наталко, ти ж красуня, нащо тобі здалося це лисе непорозуміння?! – допитувалися у неї.

– Цій красуні вже скоро 30, а вона досі сама, – так відповідала їм, щоб швидше відчепилися. – Усіх принців вже розібрали.

– Може, ти за нього заміж підеш? – підсміювалися. – А його колимага буде вам за лімузин…

– Як покличе – то, може, й піду…

Пальцем біля скроні тоді не крутив хіба що лінивий. Ніяк їм не в’язався образ Наталки, яка до цього «бомжа у спортивному костюмі» мала виключно грошовитих кавалерів. Гарна та освічена дівчина могла прикрасити будь-яку компанію. Багатих залицяльників було вдосталь, не вистачало лише пропозиції руки і серця.

***

Треба було бачити очі тих подруг, які крутили пальцем біля скроні, коли одного дня біля їхнього магазину зупинилася шикарна автівка, а із салону вийшов Наталчин кавалер з величезним букетом троянд. У білосніжній сорочці і блискучих черевиках він швидким кроком пройшов повз їхні витягнуті від здивування обличчя і завернув у «Елітні гардини».

Злагоджений і звичний ритм життя магазину тоді дав збій. Усі намагалися підгледіти, що там відбувається у тих «гардинах». А там Олег робив пропозицію Наталці. Каблучка виявилася з діамантами, а кавалер – далеко не бідним. Останні пів року він і справді зі шкіри ліз, щоб зіграти бідного і скупуватого, який має сподобатися дівчині навіть з такими недоліками. Пунктик, виявляється, у нього з’явився після того натовпу красунь, які самі кидалися йому на шию і врешті хотіли від нього лише грошей. Наталка йому сподобалася одразу. Він тиждень роздумував і наважився піти на таку авантюру. Коли вона взяла шоколадку і при цьому не закопилила губу та не закотила під лоба очі, в Олега ледь не стався інфаркт від радості. У хід тоді пішов і драндулет-«Запорожець», і кілометри по парку, знята «хрущовка», і позичені у Наталки гроші «до першої зарплати». Навіть друзі на зустрічах з пасією Олега знімали свої брендові годинники і одягали джинси з гуманітарки – щоб образу, так би мовити, відповідати.

Наталка, звісно ж, посердилася. Навіть сплакнула, коли дізналася, як він міг її так довго за ніс водити. Але то так, швидше для пристойності. І каблучку врешті-решт з радістю прийняла.

…Вона вже давно не працює в «Елітних гардинах». Але у магазин до колишніх колег іноді навідується. Якось пила каву з дівчатами, а ті давай розпитувати: невже ні про що не здогадувалася?

Наталка хитро примружилася:

– Ой, та знала я все від самого початку. Він тоді купив тюлі ледь не на чотириметрову висоту стелі. І пахнув дорогими парфумами. Та й руки мав зовсім не мозолисті…