Життя - як пісня

Біографія співачки склалася дивовижно. Народилася на Кавказі, у столиці Північної Осетії – місті, що тричі змінювало свою назву: Владикавказ-Орджонікідзе-Владикавказ. Дитинство і шкільні роки Людмили пройшли на Далекому Сході. Владивосток, Хабаровськ, Ніколаєвськ-на-Амурі - ці російські міста по черзі приймали роботящу родину теслі, в якій прийомною донькою стала маленька Люда.

Закінчивши школу, дівчина не вагалася із вибором професії: завдяки своїм винятковим вокальним даним легко вступила до Хабаровського музичного училища. А через рік, дізнавшись, що Новосибірська консерваторія оголосила набір студентів на підготовче відділення, подалася до центру Сибірської науки. Почувши сильний, гарний голос абітурієнтки, приймальна комісія зарахувала Людмилу Гурову відразу на другий курс Новосибірського музичного училища.

- А як Ви потрапили в Україну?

- Після закінчення консерваторії (до речі, вокалу мене навчали чудові педагоги, солісти опери Седа Ваникян і Гоар Гаспарян) співала у Ростовському ансамблі донських козаків. Багато подорожувала, побувала з гастролями у багатьох містах Радянського Союзу. Одного разу нас запросили виступити у Хмельницькому. Коли дізналася, що виступатимемо зовсім поруч із легендарним містом партизанської слави, не могла не скористатися нагодою побувати в Рівному.

Коли пройшла зеленими чистенькими вулицями, побачила його красу - просто закохалася! Це було у 1968 році. Моя любов триває вже тридцять років. Стільки ж часу працюю в Рівненській обласній філармонії. У нас дружний колектив, ми всі підтримуємо один одного, разом готуємо програми. Між солістами не може бути заздрощів і конкуренції: адже всі такі різні - Ірина Криворученко, Микола Швидків, Світлана Жуковська, Тарас Денисюк. Мені дуже приємно співати з ними на одній сцені.

До речі, останнім часом оновився склад камерного оркестру, його очолив диригент Сергій Приймак. До нас прийшов новий художній керівник - Сергій Кульчицький. Очолює колектив молодий енергійний директор Микола Орешко. Ми хочемо, щоб наша філармонія увійшла до числа кращих в Україні.

- Всі, хто хоч раз чув, як співає Людмила Гурова, відзначають не лише Ваш чудовий голос, а й вишукане сценічне вбрання. Хто Ваш модельєр?

- Моделі суконь вигадую сама, а потім пояснюю кравчині, який саме фасон мені потрібен. Дуже шкодую, що не перейняла від мами її вміння шити!

- Ви берете участь у благодійних заходах, співаєте на музично-поетичних вечорах. Що Ви робите для того, аби бути, як кажуть, у тонусі?

- “Розспівуюся” по півтори-дві години не менше, ніж тричі на тиждень. “Перенапружуватися” тут також не можна, адже пам’ятаєте, як це сталося із Фросею Бурлаковою? У мене все ж таки сопрано, а не “народний жіночий бас”, - сміється пані Людмила.

- Вітаємо Вас із перемогою у щорічному конкурсі “Жінка-2007”. Як Ви це сприйняли?

- Дякую. Було дуже приємно. Але це зобов’язує більш прискіпливо ставитися до своєї роботи. Сьогодні готуюся до бенефісу - сольного концерту “Україно, доля моя!”. Готую нову програму, до якої увійдуть українські та російські романси.