Зцілені вірою

Дихнувши на вікно, за долю секунди утворилося полотнище для писання. Дівчинка любила писати на вікні про свої найзаповітніші бажання. Хоч віра в те, що вони справдяться, як і напис на склі, швидко щезала, залишаючи на маленькому серденьку гіркоту розчарувань і невимовний біль. Вона відчувала себе самотньою, усіма покинутою і нікому не потрібною.…Земля захиталася під ногами у Насті, коли почула страшний вирок, що ніколи не зможе мати дітей. Перед очима попливли темні кола. Якби не чоловік, який тримав її за руку, то Настя, напевно, упала б. Не знали, куди ідуть. Додому йти не хотілося, та ноги кудись провадили їх.

Коли у храмі, повз який вони проходили, забили дзвони, жінка повернулася до реальності. «Сьогодні ж Миколая. Олежику, зайдімо до церкви на відправу».

Старенький священик, у якого подружжя сповідалося, сказав, що на все воля Божа. І якщо Господь щось забирає у людини, натомість обов’язково дає їй більше. Тільки щира віра і молитва зцілюють душевні і тілесні недуги людини.

Із великим полегшенням і відчуттям, наче в іншому світі перебувають, молоді люди ревно молилися і уважно слухали всю Святу Літургію.

Коли вийшли з храму, зупинились біля магазину іграшок. Дивлячись на вітрину, розмаїту барвистими іграшками, Настя вподобала плюшевого ведмедика, якого самотньо «посадовили» в самісінькому кутку. Придбавши іграшку, до кінця не розуміючи для чого, Настя з Олегом стали чекати на маршрутку, щоб поїхати додому. Раптом жінка перевела погляд на будинок, що стояв навпроти іграшкового магазину, і… заціпеніла. На склі маленьке дівчатко виводило слово «мама». Вхопивши чоловіка за руку, Настя потягнула його ближче до вікна. Пара заплаканих карих оченят перелякано дивилася на свідків її писання, що з’явилися так несподівано. Настя зі спокоєм і довірою глянула на дівчинку, простягаючи їй плюшевого ведмедика. В її погляді можна було прочитати, що дівчинка більше ніколи не буде плакати. Вона цього не дозволить, бо дуже хоче стати для Катрусі мамою…