Весілля у молодих не було

Галя була найстаршою дочкою в сім’ї. Після неї у батьків було ще п’ятеро дівчат. Мати одну за одною народжувала дочок, сподіваючись народити сина, на якого дуже чекав чоловік. Після шостої дочки чоловік, вперше похмуро глянувши на дружину, сказав коротко: “Досить!”.

За всі роки подружнього життя Федір - так звали батька дівчат - не сказав жодного прикрого слова, ніколи не підняв на жінку руку. Мовчазний, трохи понурий, він був надзвичайно працьовитою людиною. Кадуби, лавки, вікна, шафи - чого тільки не вміли робити його руки. Цілими днями зранку до вечора на їхньому подвір’ї було чути стукіт молотка та шурхіт рубанка.

Старався Федір заробити копійчину для сім’ї, цінував кожну вільну хвилину. Проте сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Дівчата підростали, доганяючи одна одну. До важкої праці звикали з дитинства. Прясти, вишивати, вести господарство вчила своїх доньок Одарка.

- Шануйте нас і себе. Бідну дівчину робота і честь прикрашають, - вчила дочок мати.

Галі того літа минуло сімнадцять. Висока, струнка, з білявим хвилястим волоссям, була вона видною дівкою на вечорницях. Там зустрілася з Петром. Гарний, багатий, впевнений у собі, він знав, як залицятися ло дівчат. Усі вони потай поглядали на хлопця з надією, що він зверне на котрусь із них увагу.

Того літа Петро почав упадати за Галею, проте зустрічався з дівчиною таємно, ніколи не проводив її додому, щоб усі бачили. Пізно вночі несміливо виходила до нього Галя. А він, навпаки, сміливо обіймав тонкий дівочий стан, нашіптував красиві слова. Галя все більше і більше довірялася Петру, і однієї літньої ночі довірила йому всю себе, не лишивши собі нічого.

Настала осінь, яка принесла новину: дівчина чекала дитину. Відразу розповіла про це Петру (мала надію, що поберуться), але хлопець лише зневажливо подивився на неї і кинув через плече слова, що обпекли і немов відділили душу від тіла: “Сама винна, я тобі нічого не обіцяв…”.

Тієї ночі Галя не спала, проплакала аж до ранку. Передумала цілу низку думок. Що ж тепер буде? Принижена, плакала від образи. Осміють, глумливими словами почнуть говорити про неї. А сестри, що буде з ними? Ганьбу принесла вона у свою хату. Німий зойк рвав, шматував молоду душу. А страшна і вже настирлива думка стала засідати у дівочій голові.

Так пройшло декілька днів. Ночами Галя плакала, а вдень ледь вистачало сил, щоб допомагати по господарству. Мати занепокоєно поглядала на дочку, яка чомусь марніла на очах.

Однієї ночі, коли всі, зморені за день роботою, поснули, Галя потай одяглася в найкраще вбрання і вийшла з хати. Потім, наче сліпа, йшла знайомою стежкою, що петляла між городами, до річки. Підійшовши до берега, у німій молитві почала випрошувати прощення у Бога та батьків. Скинула із себе одежину (шкода стало вишитої сорочки: замулиться, забрудниться в каламутній воді) і підняла ногу над водою.

- Огов, дівко! Що це ти задумала?

Налякана несподіваним голосом, відступила крок назад. Тієї ж миті з-за верби, що росла на протилежному боці, виплив човен, у якому сидів якийсь чоловік. Незнайомець переплив річку і став проти онімілої, здивованої дівчини і ще раз грізно перепитав: “То що це ти задумала, питаю тебе?”.

Галя мовчала. Холод, якого до цієї хвилини дівчина не відчувала, став дошкуляти і огортати з усіх боків молоде дівоче тіло. Галя осідала на підкошені ноги. Через мить чоловік уже стояв поряд, укриваючи своєю свитою оголені дівочі плечі.

Рибалка був не тутешній, жив через три села вперед по річці. Сюди заплив випадково. Незнайомець допоміг дівчині одягтися (не слухалися руки Галі, тремтіли), взяв за руку, та й повів у село, взявши з Галі обіцянку чекати його в неділю.

Наче уві сні промайнули ці дні для дівчини. Вона боялася розповісти про своє горе батькам, а ще більше боялася того, що мало бути в неділю. Але те, що сталося, здивувало не тільки батьків, а й саму Галю. Василь, так звали рибалку, попросив віддати йому Галю за дружину. Дівчина намагалася відмовити йому, розповісти про все. На що той лише махнув рукою. Галя дала згоду.

Весілля у молодих не було. Василь - удівець, на 20 років старший від Галі, мав двійко дітей. Через півроку у них народилася дівчинка. Гострі на язик баби тягали по селу плітку про “непірне дитя”, та не чула цього Галя. Вона лише бачила ніжний, добрий погляд свого коханого чоловіка, з яким потім прожила ще багато років, народила йому ще двох синів і мала у сім’ї таку злагоду, мир та любов, дай Боже, кожному так.

Отаке, воно, у житті буває...