“Я повернувся, прости мені…”

Саме так вийшло, що Катя обслуговувала столик, за яким сидів Валерій.

- Щось вибрали? - запитала вона.

Підвівши погляд на Катерину, юнак не міг відірвати очей і, забувши, що хотів сказати, белькотів щось незрозуміле. Дівчина лише розсміялася, і тоді друг Валерія, Олексій, опанувавши ситуацію, зробив замовлення.

- Тобі що, Валер, заціпило?

- Заціпило, такої вроди я ще ніде не бачив - дівчина, немов із портрета.

- Перестань, через два тижні забудеш, а зустрінеш іще не одну таку красуню.

- Ні, Олексію, здається, це кохання з першого погляду.

Так Валерій почав частенько заходити сюди, але не для того, щоб поїсти, а щоб побачитися з Катею.

Одного разу, коли їдальня зачинялася і всі працівники розходилися, хлопець запропонував Катерині провести її.

- А вам це дозволено? Ви ж на службі.

- Заради тебе я готовий на все.

Так з однієї зустрічі зав’язалися стосунки. Валерій по-справжньому закохався у дівчину, а Катя зустрічалася з ним, аби провести вечір, але любові не відчувала. Та час минав, минули швидко і ці два тижні. Треба було розлучатися. Хлопець залишив свою адресу і фотографію на пам’ять, пообіцявши писати, адже до безтями кохає свою єдину, а після служби пообіцяв неодмінно одружитися. Катя байдуже вислухала Валерія, та не надала тим словам особливої уваги.

Але це були не прості слова, хлопець написав одразу ж, як прибув у Хмельницький. Чи то розлука взяла своє, чи то насправді тьохнуло дівоче серце, але Катя зрозуміла, що цей юнак їй не байдужий. Дивлячись на маленьке фото, дівчина не могла дочекатися повернення свого солдата.

Обіцянки Валерій дотримався - повернувся з обручкою. Здавалося, годі й чекати більшого щастя. Швидко одружившись, Катя залишила роботу, а Валерій, влаштувавшись далекобійником, почав заробляти гроші для сім’ї. Незабаром народилася й перша дитина, за цей час встигли збудувати власний дім, потім купили машину.

Здавалося б, усе в цій родині було - достаток, кохання, сімейне щастя. Та щось зруйнувалося, в один момент усе пішло шкереберть. Валерій почав затримуватися в рейсах, часто випивав, а якось узагалі не прийшов ночувати. На питання: “Де ти був?” грубо відповідав: “Заробляв гроші”. Та Катерина терпіла, бо боялася втратити коханого, боялася, що в один прекрасний день він просто не повернеться.

Та цей день все ж настав. Якось чоловік, приїхавши пізно вночі, почав збирати свої речі, сказавши лише:

- Катю, я йду від тебе, тому що зустрів іншу жінку.

Те, що пережила тоді Катерина, знає, напевно, та людина, яку колись покинув коханий чи кохана. Неймовірний біль, розпач та ридання у подушку і єдине запитання: “Чому? Чому він це зробив, чому пішов? Адже у них все складалося так чудово й було таке велике кохання, яке чомусь погасло за одну ніч. І що тепер казати дітям? Де їх тато?”

Проте ця жінка сама якось поставила на ноги свою дитину, бо Валерій відмовився від неї. Схоже, коханка геть затьмарила голову чоловіку. Офіційно вони не розлучилися, Валерій просто зник, а Катя його й не шукала, бо не бачила в цьому сенсу.

Кажуть, час гоїть рани, але не біль втрати першого кохання. Маленька донечка виросла і вийшла заміж. Історію про свого батька вона знала, а бачила його лише на фотографії. Коли донька покинула домівку, Катерина залишилася зовсім одна у великому домі, який побудував її колишній чоловік. І довгими вечорами вона пильно вдивлялася у маленьке фото Валерія, намагаючись знайти в його очах блиск кохання, яке, на жаль, минуло.

Якось зимовим вечором хтось постукав у двері. Гостей Катерина не чекала, і хто б це міг бути так пізно, не мала й гадки. Та яке здивування охопило жінку, коли на порозі побачила свого Валеру. Як сильно він змінився, справді, роки беруть своє: з чорнявого парубка перетворився на сивого діда, не змінилися лише ті карі очі, які зводили з розуму дівчат.

Вони ще б довго стояли і дивилися одне на одного, якби Катя не підійшла і не обняла свого Валерія так, як робила це колись.

Як змогла Катерина простити таку підлість і зраду, важко збагнути, але, мабуть, це і є справжнє кохання.