Пише вночі... з павуком!

- Життя - суцільний анекдот, - каже 32-річний Вадим, який працює у Видавничому Домі “Ракурс” технічним директором. - І дня не проходить без смішних трафунків. Просто не кожен їх занотовує. А дарма! Стільки цікавих моментів із життя пропускаємо. Ось навіть сьогодні став свідком неординарного випадку...

- Цікаво-цікаво...

- ...Отож, їду в автобусі. В кінці салону стоїть здоровило, як шафа (два на два), і звертається у грубій формі до водія: “Ей, муфлон (це такий гірський козел - ред.), задні двері відкрий!”. Через дві зупинки до задніх дверей підходить бабуся і писклявим голосом теж кричить: “Муфлон, дорогенький, відкрий-но будь ласка задні двері!”. В автобусі всі мало не полягали зо сміху. Бабця вирішила, що муфлон - це ім’я водія... Та навіщо далеко ходити - варто лише в день здачі газети побувати у редакції - можна цілу книгу з гуморесками написати...

- Вадиме, нам у той момент, повірте, геть не смішно...

- Атож! Бо ви не бачите себе збоку. Я вже більше десяти років у “газетах” працюю і переконався, що день здачі видання - це суцільний анекдот. У редакції атмосфера така, що, здається, аж електричний розряд у повітрі блискає. Мислення у всіх неадекватне, попри те, один одного розуміють з півслова... “Уже скинула на робочий стіл труп”, “чиновник не розкривається”, “добиваю Макарчука і кидаю його в папку”, “я перевантажуюся”, “тихо! Я сексом займаюся! (йдеться про підготовку інтимної сторінки)”, “пішла на згвалтування”, “зверстала порчу” тощо... Уявляю, що подумала би про вас стороння людина! (Сміється).

А журналіст Олег, який працював у “РР” кілька років тому, взагалі всі рекорди побив. Він серед робочого дня.... мовчки заліз у шафу, нічого нікому не сказавши. Уявіть, в редакції тиша - всі працюють. І тут журналіст встає, відкриває велику шафу, залазить туди і зачиняє за собою дверцята... Колеги здивовано перезирнулися між собою, знизавши плечима. Через п’ять хвилин Олег вилазить із шафи і спокійно сідає на робоче місце… Виявляється, плівку зі свого фотоапарата діставав, щоб не засвітилася...

- Отже, всі ваші гуморески - це є наше з вами життя, аніскілечки не вигадка... А чи дотримуєтеся ви техніки написання гуморески, якщо така існує?

- Пишу інтуїтивно, адже професійно цьому ніде не вчився. Хоча про такі “прийоми”, як “інтрига”, “кульмінація”, чув. Спочатку - інтрига, а потім - власне, кульмінація, що викликає сміх... Моїми натхненниками при написанні гуморесок є донька Іринка, яка біля тата занотовує смішні випадки з власного життя, та домашні улюбленці. Якщо пишу гумореску вдень, на плече завжди сідає папуга Мушу, вночі – на столі повзає павук-птахоїд (звати його Ракурс)... Через годинку-другу праці за комп’ютером народжується нова гумореска. Багато цікавих сюжетів для майбутніх гуморесок було під час підготовки Видавничим Домом “Ракурс” книги “Медицина Рівненщини”...

- А з вами траплялися смішні історії?

- Звичайно. Оцей випадок найбільше запам’ятався: коли я ще був молодим та нежонатим, зібралися ми якось із друзями на вечірку. Зайшли до дівчини, якої я до того ще не знав. Її мама, відчиняючи вхідні двері, чомусь так пильно на мене глянула, що я не втримався й кажу жартівливо, мовляв, ви на мене так поглядаєте, наче я свататися до вашої доньки прийшов... І що б ви думали, через рік ця чудова жінка стала моєю тещею...

- Над чим зараз працюєте?

- Пишу роман… Та ні, мабуть, знову вийде гумореска, яку читачі “РР” побачать найближчим часом.

- Отож, натхнення вам! Адже добру справу робите - піднімаєте людям настрій. А сміх - це ж здоров’я!

Спілкувалася Ольга ДОЛЯ

Приколи, занотовані Антоном Скворонським у редакції ВД “Ракурс”: “Пропоную послуги рачком” (реклама в газеті “Об’ява”).

* * *

Розмова в редакції “РР”:

- Які бувають чоловіки: тверді чи сильні?

- Мабуть, тверді…

- Тобі, Алло, просто поталанило з твоїм чоловіком.

* * *

Оператор “Об’яви” обмовилася: замість того, щоб сказати “Алло, я вас слухаю!”, сказала: “Алло, я вас хочу!”.

* * *

“Візьму в подарунок до Нового Року квартиру в м. Луцьк, район значення не має” (оголошення в “Об’яві”).

* * *

“Хай дійсністю стають найкращі мрії,

І бажане здувається в житті!”.

(у газеті “Вісник”).

* * *

“Почухавши якось із похмілля потилицю, Чумаченко правдами й неправдами придбав собі нову, але її спіткала та сама доля” (під час вичитування журналістських матеріалів).

* * *

- Алло, це мануальний терапевт? Ви не знаєте кого-небудь, хто веде здоровий спосіб життя? (Редакція “РР”).

* * *

“У разі виявлення будь-яких дефектів, їх необхідно замінити на нові”.

(Газета “Вісник”).