На Великдень її душа повертається до замку

За свідченнями працівниці музею Ярослави Бондарчук, Анна-Алоїза Хоткевич (онука Василя-Костянтина Острозького, дочка його молодшого сина Олександра) була фанатичною католичкою, на неї мав вплив орден єзуїтів, який і сформував її неприязнь до християн. Напередодні Пасхи 1636 року вона разом з декількома єзуїтами прийшла до Богоявленського собору і, викликавши священика з храму, влаштувала прелюдію біля могили свого батька Олександра Острозького, після чого його останки перенесли в католицький собор і перехрестили його на католика.

А під час Хресного ходу до Богоявленського собору, на мосту через рів до Замкової гори, карета Анни-Алоїзи зустрілася з натовпом християн, які несли паски. Гайдук наказав відступити і звільнити дорогу кареті, але обурений натовп вимагав, щоб княжна зачекала. У відповідь на це, карета поїхала на людей. Після того випадку Анна-Алоїза наказала спалювати та колесувати християн. Проте, за історичними даними, королева не тільки звільнила всіх, але й нагодувала. Працівники музею розповідають, що у ніч на Великдень з’являється біла пані, яка плаче і спокутує гріхи через те, що посміла проїхати по святим паскам.

Працівники музею стверджують, що чують, як риплять східці, ніби хтось іде до вежі. Таке відбувається не тільки вночі, але й вдень. Траплялися випадки, коли падали книги зі столу, біля якого нікого не було, особливо тоді, коли хтось говорив щось негативне про рід князів Острозьких. Цим самим останні підтверджували свою присутність і те, що вони залишаються володарями свого замку.

Інший працівник музею, Олександр Хелецький, розповів, що працюючи над макетом старовинного Острога, мав мрію побачити на власні очі, яким він був насправді. На початку грудня, після клопіткої роботи над макетом, коли він, вийшовши з музею, відчув, що якась невидима сила змушує його обернутися назад. І тут Олександр побачив всю старовину замку: стіни, бійницю, бойовий хід, галерею, гармати, муровану студню. Найцікавішим було переплетення реальної природи із старовиною замку. Здивований побаченим, він гадав, що коли закриє очі, все зникне, тому довго не наважувався. Проте навіть після декількох спроб отямитися видіння залишалося чітким. Протягом години він мав змогу милуватися тим, про що мріяв. Вчені називають таке видіння “фонтонним” , тобто, коли дух того часу зберігається, можна відтворити реальну картину минулого.

З плином часу та різних історичних подій, які негативно позначилися на зовнішньому вигляді не тільки замку, але й міста, дах та стіни стали напівзруйнованими. Проте, завдяки виділеним коштам на реставраційні роботи, ми маємо змогу не тільки побачити пам’ятки історії, але й відчути подих того часу, який витає у стінах замку. Легенди старовинного Острога передаються із уст в уста, щоб донести до нащадків історію нашого краю.