“Їдь, звідки приїхав!”

З хазяїв - у бомжі

Хіба думав колись Антон, що на схилі літ стане бомжем, людиною без постійного місця проживання? І це при тому, що був гарним господарем, жив у добротному будинку, мав сім’ю, виховав сина.

Працював і жив Андрій у Києві, тож ніщо не віщувало біди. Та вона прийшла якось раптово: померла дружина. Залишився старий Антон у хаті один. Андрій навідувався до батька часто, обіцяв забрати його до себе. Тож старенький,

не роздумуючи, переписав своє господарство на єдиного сина.

Того разу Андрій приїхав до батька на цілий тиждень, Антон дуже зрадів. На четвертий день гостювання син чомусь встав удосвіта, і, не сказавши батьку нічого, кудись пішов. Антон спокійно почимчикував на ринок, аби закупити продуктів, та й затримався там до обіду. Повертався додому з надією, що Андрій уже буде вдома. Та коли прийшов, помітив на порозі своєї хати чужих людей. Як виявилося, син без відома батька продав через нотаріальну контору будинок, забрав гроші і зник з міста. Так і залишився старенький на вулиці.

Підступна донька

Не менше постраждав і Павло. Чоловік мав дружину і єдину доньку Юлю, яку дуже любив. Аби сім’я жила в достатку, постійно їздив на заробітки - працював у Польщі, Чехії, Москві, Києві. Тож, звичайно, вдома бував рідко. А коли чоловік довго відсутній, жінка, зазвичай, стає на хибний шлях, заводить коханців. Так було і з Валентиною. Дитину відвезла до матері, а сама... Не раз, коли Павло приїздив додому зненацька, не заставав її. Жінка приходила опівночі напідпитку. Та у нього була добра душа, терпів усе, тільки казав: “Валю, у нас же донька росте, який приклад ти їй показуєш?” І сталося так, що з роками Юля пішла по материній дорозі. “Гастролювали” вже удвох. А Павло терпів і далі. Та якось приїхав додому зовсім виснажений, голодний, небритий, без грошей (їх відібрали рекетири). Глянула жінка на нього з огидою і заявила: “Завтра я подаю на розлучення”. Такого він від дружини не чекав. Та зрозумів, що вона вже висмоктала з нього все, і він їй став непотрібним. Після розлучення будинок поділили навпіл. Та Валі таке життя не подобалося, бо Павло вже на заробітки не їздив. Не подобалося таке життя і Павлу, але зі своєї хати йти не хотілося. Та й останнім часом помітив прихильність доньки, це його радувало. Не знав він, що то був хитрий задум уже колишньої дружини. Якось, за вечерею, коли Валентина була на “гастролях”, Юля сказала:

- Тату, ти ж знаєш нашу маму. Вона може все зробити. Я чула від неї, що вона і твою половину хати хоче відібрати. Тож, щоб їй цього не вдалося, подаруй мені через нотаріальну контору свою половину, і тоді мама нічого не зможе вдіяти.

Послухав Павло доньку, і наступного дня все було зроблено. А через декілька днів, коли повернувся з міста додому, побачив на порозі валізу зі своїми речами. Дружина з донькою його навіть у хату не пустили, заявивши, що тут його вже нічого немає. Ось так ошукали чоловіка рідні люди, для яких працював усе життя, не шкодуючи здоров’я. Змушений був ні з чим їхати в село, в батьківську хату, де прийняла його старенька мати.

Гірка доля

Не краще склалося життя в Петра. Чоловік мав високооплачувану роботу, тож дружина з дітьми жили в достатку. Оля працювати не хотіла. Навіщо, коли чоловік приносить такі гроші? А вони ж йому діставалися нелегко, часто приходив додому пізно, втомлений, голодний лягав спати, бо дружина вже до того розлінилася, що і їсти не готувала. Від такого життя Петро став заглядати в чарку. Не раз ночував у під’їзді, на холодному цементі, під дверима своєї квартири. А коли почав хворіти і зменшилися його заробітки, дружина подала на розлучення. Розміняли трикімнатну квартиру. Двокімнатна дісталася дружині з дітьми, а Петро пішов в однокімнатну. Згодом Оля розпорядилася, щоб він прописав до себе сина з дружиною, що Петро і зробив. Потім хворого чоловіка відвезли до сестри в село. Сестра, звичайно ж, прийняла брата. Та коли Петро повернувся додому, на порозі квартири його зустрів син Ігор і сказав:

- Ти мені тут не потрібен. Їдь, звідки приїхав!