Футбол, хокей, рибалка, мама…

Поки жили в Аліниних батьків, все було сяк-так. Демократична теща не посягала на психологічну територію зятя. Тесть товк гроші по закордонах. Зате Ростикова мати мало не щодня телефонувала, нарікаючи на існуючі та неіснуючі болячки і проблеми. Нагадувала, що Ростик – її улюблений син. Запитувала, чим годували, чи Аліна його пильнує і про інше в такому ж дусі.

Ростик часто на вихідні поспішав до райцентру, де мешкала його мати. Аліна до свекрухи їздила рідко. Треба було допомогти матері на дачі, бабці – в селі. Ще й кандидатську писала.

Якось не витримала і дорікнула свекрусі, мовляв, та зловживає синовою любов’ю.

– От, коли помру, – відповіла свекруха, – тоді й буде мій син біля тебе скакати. Казала йому: рано про женячку думати. Міг би й щось достойніше знайти.

Аліну це добряче трафило, тому вирішила: надалі свекруха без її візитів обійдеться. В Ростика ж до дружини виникли претензії.

– Мама хвора, а ти…

– Який діагноз?

– Маму все болить…

– Такої хвороби не знаю! Артістка!

Свекруху Аліна називала саме так: «Aртістка».

Невдовзі Алінині батьки купили доньці й зятеві квартиру. Тоді свекруха вже сама зачастила до них. Побачивши якось, що Ростик миє газову плиту, схопилася за серце й сказала все і трохи більше, що думає про Аліну, її льоки, нафарбовані варги, кінські підбори та батьків, які виховали «ось таке нездале».

– Фіфа! – закінчила «сповідь» свекруха.

Аліна сваритися не любила. Тому, як філолог, виклала своє «фе», так би мовити, з наукової точки:

– Ви знаєте, що про свекруху навіть анекдотів немає? Ось про тещу – скільки завгодно. А це тому, що теща із зятем може вжитися, а свекруха з невісткою – рідко. Про свекруху тільки пісні сумні складають…

Чим довше Аліна жила з Ростиком, тим більше дивувалася: чи це той хлопчисько, за яким сохли всі її одногрупниці в університеті? Куди поділися його жарти? Бажання зустрітися з друзями? А кохання? Є воно, чи ні? І чи було взагалі?

Після роботи Ростик поспішав до телевізора. Футбол, хокей, футбол… Хай навіть світ валиться, поки триває гра, чоловіка від екрану не відірвати.

Коли ж улюблена команда програвала, для Ростика це було величезною особистою трагедією, від якої «рятувався» риболовлею. Разом із сусідом. Аліна в душі бажала довгого життя рибі, ракам і всім земноводним. А коли чоловік приносив додому якусь дрібноту, їй хотілося покликати котів зі своєї та з сусідніх вулиць і влаштувати їм рибний день.

Їхній первісток народився через шість років після одруження. Аліна плекала надію, що після народження дитини чоловік стане уважнішим і трохи забуде про футбол, хокей, риболовлю і маму. Якби ж то!

Тепер на футбол-хокей благовірний бігав до сусіда, аби можна було вболівати за гру в спокійній обстановці – заважав маленький Максимко. І якщо раніше у деякі вихідні, принаймні, у погану погоду, Ростик залишався вдома, то після народження малюка поспішав або до мами – «щось допомогти, бо її все болить», або на риболовлю – «зняти стрес», бо малий плаче, а це – дратує.

Врешті-решт, це вже дістало й демократичну Алінину матір, яка сказала зятеві в очі все, що думає.

– Не п’ю, коханок не заводжу, вашої Аліни не б’ю. Чого вам ще треба? А, може, правду моя мама каже, що Максим – не мій син? Навіть не подібний до нашої родини.

– Має щастя, що не подібний… А якщо твоїй матері чи тобі щось не подобається, ніхто тебе тут не прив’язав. І запам’ятай – квартира не твоя!

В суботу Ростик подався до своєї матері – скаржитися. А в неділю свекруха приїхала на «розбірки». Якраз до Аліни забігла подруга і кума Наталя.

– Що, вже мій син тобі не потрібний? – випалила з порога до Аліни. – Якби не Ростик, в дівках сиділа б. А тепер його з квартири хочеш вигнати? Чи вже коханця завела? І де ти на нашу голову взялося, недостойне таке?

– Тітко, не верещіть, дитину перелякаєте! – не стрималась Наталка.

– А ти хто така, аби мені вказувати, що маю робити? Дивись-но на неї, спідниця вище пупця, на вії вакси кільо наклала! Сорочку застібнула б на всі ґудзики, а то!..

Наталка була не з тих, хто відступає:

– Тітко, ви знаєте, що про вас пісню написали? «Як зимова завірюха, в мене лагідна свекруха… Де нога її ступає, чорти стежку замітають, а куди її не просять, як на зло, чорти приносять…».

Аліна ледве стримувала сміх. Ростик стояв ні в тих, ні в сих. Свекруха традиційно почала охати:

– Сину, води! Вони мене доконають! Чого дивишся?! Збирай свої манатки! Я тобі нормальне щось знайду! А те… І оте… Ой, моє серце! – схопилася за правий бік.

– Мадам, серце з лівого боку, – іронічно мовила Наталка.

– Ой, вмираю! Сину, пішли!

– Артістка! – кинула навздогін Аліна…