Народ пірахан:

Хто такі індіанці пірахан

Індіанці пірахан, або піраха – це плем’я мисливців-збирачів, які живуть на річці маїсу в бразильському штаті Амазонас. Чисельність цього народу невелика – всього близько 400 осіб. Але інтерес до них з боку лінгвістів та етнографів дуже великий, адже плем’я пірахан володіє відразу декількома дивовижними особливостями.

Не можна сказати, що індіанці пірахан можуть зовсім обходитися без сну, адже сон є найважливішою умовою існування людського організму. Але вони бояться тривалого сну, тому сплять по 20-30 хвилин кілька разів на день. Пірахан вважають, що сон несе в собі безліч неприємностей, він забирає сили, від нього люди старіють і можуть прокинутися зовсім іншою людиною. Крім того, в амазонській сельві повно небезпечних змій, перед якими спляча людина беззахисна.

У пірахан відсутнє поняття часу, чому може позаздрити будь-яка людина, що живе в цивілізованому світі. Вони нікуди не поспішають, не мають чіткого розпорядку дня і завжди все встигають. Бо є тільки тимчасове поняття зараз, а завтра і вчора немає. Хоча відчуття віку у них є, адже кожні кілька років пірахан беруть собі нове ім’я, яке відповідає новому періоду в їх житті. Вони вірять тільки в те, що бачать самі, що відбувається тут і зараз. З цієї причини кільком поколінням місіонерів так і не вдалося звернути їх у християнство: навіщо приймати нову віру заради майбутнього порятунку душі, адже майбутнього не існує. Та й розповіді про Христа сприймалися ними важко, адже ніхто з пірахан його не бачив, тобто його не існує тут і в теперішньому часі, і ніхто з місіонерів особисто його не зустрічав, тому його існування викликало у них масу сумнівів.

Через своєрідне сприйняття часу у цього незвичайного народу відсутня культура запасання продуктів харчування про запас. Вони з’їдають відразу всю рибу, яку зловили або всі горіхи і фрукти, які зібрали в лісі. Пірахан вважають, що коли вони захочуть їсти, то підуть і знайдуть собі нову їжу, тому запасати її немає ніякого сенсу. Крім того, вони взагалі не ставляться до їжі як до чогось важливого і потрібного. Якщо не вдалося знайти нічого на обід, то можна і не обідати, а поїсти, наприклад, завтра, коли вдасться зловити риби.

Не менш цікаве ставлення у пірахан і до майна або ресурсів. У них немає як такого поняття власності, у індіанців все загальне, тому і немає ворожнечі на ґрунті перерозподілу благ життя. Загальна їжа і інструменти, загальна земля, на якій кожен вирощує, що хоче, загальна річка, де кожен може наловити собі риби. Такий, здавалося б, примітивний характер суспільства привів до того, що у пірахан немає соціальної ієрархії. Немає владної верхівки племені, яка розпоряджається майном, усі рівні між собою. Можливо, з цієї причини дослідники відзначають дивовижне життєлюбство індіанців пірахан. В їх племені немає заздрості, злоби, злодійства, вбивств і інтриг, індіанці не відчувають стресу і не страждають депресією.

Таке легке ставлення до життя поширюється і на сімейні узи. Чоловік може спокійно піти до іншої жінки, якщо вирішить, що його супутниця більше йому не підходить. У своїх вчинках вільні і жінки.

А ось мова пірахан, незважаючи на наявність всього лише трьох голосних і семи приголосних, не така проста для оволодіння. У ній присутні свистячі і шиплячі звуки, а також тонове забарвлення звуків, від чого змінюється їх значення. Лінгвіст Деніел Еверетт, який жив з плем’ям кілька років, був одним з небагатьох, кому вдалося вивчити їх неймовірну мову.

До числових понять у пірахан теж особливе ставлення. Вони розрізняють поняття трішки і багато, чіткої межі між якими також не існує.

Незважаючи на те, що пірахан спілкуються з деякими сусідніми племенами і навіть йдуть на контакт з бразильськими соціальними службами, вони не проявляють інтересу до досягнень сучасної цивілізації. Та й спосіб життя сучасних людей їм незрозумілий: як можна стільки спати і стільки часу приділяти їжі.