Кажімо більше добрих слів

Схоже, бабуся, яка була моєю сусідкою по палаті, розуміла мій стан, тому що вона навіть припинила своє снування взад-вперед і, вмостившись на ліжку, мовчки перебирала порожні лоточки з-під ліків.

Деякий час у нашій палаті таки панувала тиша, яку різко пронизало дрібненьке вицокування чиїхось каблучків. Раптом двері рвучко розчинилися навстіж і на порозі з’явилася елегантна пані у вишуканому вбранні та з екстравагантною зачіскою.

Я одразу зрозуміла, що це до бабусі і, відповівши кивком голови на згірдливо недбайливе «добридень», яке на диво кинула панянка у сонячно-весняний простір палати, почала мовчки спостерігати за цими двома різними, а, як виявилося, рідними людьми.

Вікторія, так звали вишукану пані, приходилася бабусі донькою. Доглянута, елегантна, впевнена в собі, вона, мабуть, забула про таку річ, як почуття та емоції, тому що одразу взялася вирішувати усі проблеми з ділової точки зору.

«Мамо, це що за жахливе лахміття на тобі?! Мерщій переодягайся в нормальний одяг», «Помий руки!», «Не сутулься, як столітня бабка», «Їж сир з йогуртом, я посуд заберу, бо розведеш тут бардак», «Грошей скільки тобі на ліки залишити?» – суцільний командний словесний потік, в якому немає місця для несміливих бабусиних пояснень. А про почуття і переживання й мови не може бути.

Через хвилин п’ять, очевидно повернувшись від лікаря, Вікторія заявила: «З лікарем я домовилася, гроші маєш. Їжу залишила в холодильнику. Я пішла. Щось треба – подзвони.» І знову дрібне вицокування каблучків лікарняним коридором. Тільки цього разу воно швидко віддалялося від нашої палати.

Приголомшена бабуся і далі сиділа на ліжку. Зрадливі струмочки безмовно сльозились із вицвілих від життя озерець, які блукали ген далеко за шибками вікна, вишукуючи в безперервному потоці людей ту, якій віддала все, не чекаючи взамін нічого.

Боляче мені стало за бабусю. Поволі встала з ліжка, підійшла до неї, присіла поруч, взяла в свої долоні її натруджені мозолисті руки і відчула, як гарячі прозорі краплини обпекли мою шкіру. Хотілося зірватися з місця, наздогнати цю гордовиту пані і повернути її назад, щоб вона бодай на мить зупинилася в круговерті своїх ділових справ і зрозуміла, що для її матері потрібно лише іскорку дитячого тепла, краплинку любові і хоч крихітку доброти. Адже цього не можна замінити ні йогуртами, ні грошима, ні домовленостями. Старші люди просто потребують ласки, любові, уваги, доброго слова.