Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №1036 від 08.10.2021p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Ракурс житейський

«Полюби мого чоловіка…»

«Полюби мого чоловіка…»

Єва ніколи не бачила моря. Не раз із захопленням розглядала світлини своєї найкращої подруги Світлани, на яких та у дорогому купальнику ніжилася на морському березі. Світлані простіше. Створювати сім’ю вона не спішить, працює сама на себе, тому ні в чому собі не відмовляє, слідкує за модою.

Єва ж у неповних вісімнадцять заміж вийшла. Разом з чоловіком Іваном виховують дев’ятирічну доньку Ангелінку, в якій обоє не чують душі. Вчора на фірмі, де Єва працює, нагородили її грошовою премією. Вона в цьому іще не зізналася ні чоловікові, ані дочці. Вирішила зробити їм сюрприз – придбати путівку на море. Уявляла, як стрибатиме від радості Ангелінка, які широко розширені очі будуть в її Івана.

«Ти не жартуєш?» – здивувався чоловік, коли побачив у руках Єви путівку в пансіонат. Вона розповіла про премію. Про те, що розуміє, що ці кошти залатали б деякі дірки в їх сімейному бюджеті, але більше такої нагоди у них може не бути. А якби тої премії взагалі не було?

Тепер Єва із задоволенням виставляла у соцмережі світлини з морськими пейзажами, на фоні яких – їх сім’я, усміхнена і щаслива. Як гарно вони з Ангеліною засмагли! «Шоколадки ви мої, солодесенькі», – милувався ними Іван, радів ідеї дружини приїхати сюди.

Одного дня було дуже спекотно. Єва тільки-но запливла в море, як поспішила на берег. У неї чомусь закрутилася голова, стискало у скронях і ватяними стали ноги. Це, мабуть, від спеки так, подумала. І повернулася в їх кімнату. Зателефонувала Світлані, чи, бува, з нею не було такого? «Не пригадую, але точно знаю, що з деякими відпочиваючими щось таке траплялося. Мабуть, ти перегрілася на сонечку, подруго. Для мене краєчок його відправ, бо у нас холодно і дощі», – жартувала Світлана.

Коли наступного дня Єві знову стало зле, вона звернулася до лікаря пансіонату. Той уважно вислухав її скаргу, приписав ліки, а потім сказав: «Коли повернетесь додому, на всяк випадок пройдіть комп’ютерне обстеження». Його слова насторожили Єву. Якесь гірке передчуття опанувало її. Стала пригадувати, що це не вперше їй закрутилася голова. І вдома вже було таке, але вона зсилалася на перевтому, адже, окрім роботи на фірмі, вела чималу господарку, обробляла город. Часу для відпочинку ніколи не було. Іван заспокоював дружину: «Побачиш, все буде добре. Мабуть, твій організм так зреагував на зміну клімату». Але на душі Єви було неспокійно.

Через два тижні вони поїхали в обласну поліклініку, де Єва почула те, чого боялася найбільше: у неї пухлина мозку. Слід терміново оперувати. Єва не могла повірити почутому. Звідки взялася ця біда? Вона ж не пила, не палила, не ходила у холод з відкритою головою. Може, це якась помилка?

Усе село збирало кошти Єві на операцію. Знала б вона, що хвора, не було б тої поїздки на море, гризла себе Єва. Ця думка перепліталася з іншою: може, це її останній подарунок рідним? Хтозна, скільки їй ще залишиться після операції. Звісно, Іван сам не буде, молодий ще. Ангелінки шкода. Хто замінить їй маму? І враз у її голові спалахнула думка: Світлана! Вона це зробить. Подруга давно стала своєю у їх домі. І кращої кандидатури Єва не бачить.

Світлана ніби прикипіла до килимка, коли Єва сказала їй про своє бажання. «Чи ти з глузду зійшла, подруго? Ти здолаєш недугу, а я завжди буду поруч», – заспокоювала Світлана. Однак Єва, як заведена повторювала: «Якщо помру – вийди за Івана, стань мамою Ангеліні. Щоб там, на небі, мені було легко».

Мов у тумані, їхала Єва у київську клініку на операцію. Усю дорогу ні вона, ні Іван не промовили й слова. Кожен замислився у свої думки. І лишень, коли відвозили Єву в операційну, вона прошепотіла Іванові: «В разі чогось – одружуйся із Світланою. Вона про все в курсі».

«Єва житиме?», – спитав Іван лікаря після операції. «Ніколи не можна втрачати надії, моліться, – відповів лікар.

У Києві проживав друг Івана, з яким він служив в армії. Іван ночував у нього, а всі дні сидів біля Єви. Не хотів залишати її одну. Щодня їм телефонувала Світлана, яка тепер мешкала у їх домі, гляділа Ангелінку, з якою, як запевняла, дуже подружилися.

Через місяць Єву виписали додому. З рекомендацією показуватися обласному спеціалісту. Перше, що впало Єві у вічі, коли переступила поріг, була нова обстановка в їх домі. Навіть у спальні Світлана усе попереставляла по-своєму. Єва не могла прийти до тями: чи ж вона просила про це? «Подобається? Я хотіла тебе здивувати», – щебетала Світлана. «Тобі це вдалося», – сумно мовила Єва. І вмить заспокоїла себе: стільки б клопоту в них було. Хай буде, як є. Тепер головне її здоров’я, і вона ще має дякувати Богу, що послав їй таку турботливу подругу.

Світлана навідувалася щодня. Готувала їсти, допомагала Іванові на господарці, разом з ним їздила на базар. Навіть відпустку на роботі взяла, щоб тепер, коли Єва ще надто слабка, підтримувати їх.

Спеціалісти запевняли Єву, що все має бути добре. Однак вона не вірила їм, зовсім впала духом. Хіба вона дурна? Її і надалі турбують головні болі, погіршився зір і помітно перекосило обличчя. Не треба її втішати, правду знає сама. І одного разу Єва стала підшукувати собі одяг на смерть. Знайшла деякі нові одяганки, які відкинула для Світлани. «Я жодну з них не носила, жаліла собі», – пояснила Світлані. «Навіщо зарання хорониш себе, Єво? Ти мусиш жити. Заради Івана, Ангелінки. І навіть заради мене, бо ми всі тебе дуже любимо. Розумієш?» – тормосила її за худенькі плечі Світлана. Так, Єва розуміє, але мусить змиритися з тим, що намалювала їй доля. І не тільки їй, але й Світлані, яка має покохати її чоловіка і стати матір’ю Ангеліні.

У невтішних сльозах, важких зітханнях, у безсонних ночах минав час. Густий чуб Івана посріблила сивина. Як добре, що їх щодня навідує Світлана, інакше він би давно збожеволів. Від пригніченої домашньої атмосфери, постійних слів Єви про смерть… І одного разу нерви його здали. «Набридло усе! Лікарі говорять про хорошу динаміку, але ти не чуєш цього. Не хочеш чути. Вбиваєш і себе, і нас. Увімкни телевізор, побачиш, скільки трагедій стається щодня. На фронті хлопці гинуть. Ніхто не готувався до смерті, але вона прийшла, якщо так судилось. Усміхайся, не скигли, поки жива! Наліпи нам вареників!», – закричав Іван Єві просто в обличчя. Єва не чекала такого від чоловіка, який завжди був лагідним і терплячим до неї. Розридавшись, взялася місити тісто. А Іван з донькою і Світланою пішли в ліс по гриби.

Світлана і надалі допомагала їм в домашніх справах. Вчила з Ангеліною уроки, гралася з нею у «класи», як колись із Євою, щодня приносила їм гостинці. Єва помітила, яким теплим поглядом подруга обмінюється з Іваном. Але це її не бентежило. Навпаки, вона навіть раділа, коли Світлана з Іваном десь затримувалися. Тепер вона не сумнівалася, якщо її не стане, Світлана займе її місце. Ось і нині Єві уже час їхати на черговий огляд, а Івана зі Світланою чомусь нема. Скоро прибуде автобус і Єва вирішила їхати сама. Вперше так за час хвороби.

Лікар похвалив її, що прибула без супроводу. Уважно розглянувши знімки, мовив: «Ви виздоровіли, Єво. Однак групу інвалідності вам ще продовжимо. Аби набратися сил, повністю реабілітуватися. Вдома поступово беріться за фізичну працю. Щасти вам».

Єва стояла, як заворожена. Ще годину тому вона сподівалася почути найгірше, і ось як усе обернулося. Вона не йшла, а летіла на автостанцію. Швидше б додому, до своїх рідних! З доброю новиною і щасливою усмішкою на обличчі.

У передпокої побачила якісь коробки. Поруч на стільці – записку. Впізнала почерк Світлани: «Повертаю тобі, Єво, твої речі. Я їх не одягала. Вони ще тобі пригодяться. Слава Богу, ти здорова. І ми з Іваном казали тобі про це. Але ти нам не вірила. А чоловіка я тобі не віддам. Ти сама цього хотіла. Просила покохати його і я послухала. Чоловік – не річ, щоб швирятися ним. Не плач, не проклинай. Ми полюбили один одного і скоро одружимось. Тим паче, я чекаю дитину».

08.10.2021Марія МАЛІЦЬКА











Рівне-Ракурс №10 від 08.10.2021p. 
На головну сторінку