Маємо те, що маємо

Давно пройшли ті часи, коли батьки розповідали казочки на ніч своїм чадам. Тепер це робить за них телевізор. А чи багато хто з теперішніх матусь і татусів бесідує зі своїми дітками, цікавиться їхніми справами, дає поради? Коло питань сучасного спілкування можна на пальцях перелічити:

- Поїв?

- Так.

- Як справи у школі?

- Нормально.

А далі у кожного свої справи, свої інтереси. Як свідчить статистика, в середньому, батьки спілкуються з дітьми аж... п’ятнадцять хвилин на день. Отже, як зауважив один розумний чоловік, маємо те, що маємо. А маємо ось що: страшенне зростання числа наркоманів серед неповнолітніх, дитячий алкоголізм, злочинність.

Це було, як грім із ясного неба. Містом ширилася чутка: син Ткачуків потрапив до в’язниці. Подружжя Ткачуків у місті, напевно, знали всі: він - відомий лікар, вона - успішна бізнес-леді. Люди судили-рядили, як у таких батьків син міг стати злочинцем? Злочин, який скоїв Олег, був дуже важким.

Микола Васильович, батько Олега, був із числа тих лікарів, про яких кажуть: “У нього золоті руки і добре серце”. Багатьом він урятував життя. Нікому не відмовляв у допомозі. Коли пацієнти намагалися йому віддячити, Микола Васильович, крім квітів, нічого не приймав. Погодьтеся: це, на жаль, явище унікальне в наш час. Його дружина до “витівок” чоловіка, як вона це називала, ставилася негативно. “Дурень, йолоп”, - це були її улюблені слова, якими вона “нагороджувала” чоловіка. Сваркам не було кінця. І все через гроші, яких їй завжди не вистачало. Врешті-решт Лариса Ігорівна вирішила сама зробити кар’єру, аби бути забезпеченою і незалежною від чоловіка. Приваблива, досить розумна, вона швидко підіймалася по кар’єрній драбині.

А, між тим, у сім’ї підростав син Олег, до якого нікому не було діла, адже батьки - зайняті люди. Постійні сварки батька і матері примушували його часто-густо йти з дому, аби не чути всього цього, шукати друзів на вулиці. Він рано подорослішав і багато чого розумів у цьому житті. Головне - він не потрібен батькам: у них своє життя, а в нього - своє. Палити почав вже у п’ятому класі. У десятому в компанії розкутих хлопців і дівчат він почувався своїм. Тут його розуміли і поважали. Час проводили весело. У вихідні - пікніки на природі. Влітку гуляли то в одного, то в іншого на дачі. Звісно ж, дівчата, море спиртного... що ще треба?

В Олега теж була дача - мати побудувала розкішний палац. Часто він проводив там час із якою-небудь красунею. Іноді мати заставала його то з однією, то з іншою, але це її не бентежило. Вона тільки радила сину по-материнськи: “Будь обачним!”.

Коли Олег навчався в одинадцятому класі, він з другом і двома дівчатами вирішив поїхати на природу, до озера. У друга була машина, і веселий гурт мав намір добре “відірватися”. Після прибуття на місце розташувалися, поставили два намети і почали вечеряти. Випили добряче. Олег добре не пам’ятав, чому він став чіплятися до свого друга. Начебто йому не сподобалося те, що він сказав про його дівчину. Недовго думаючи, він схопив пляшку і вдарив товариша по голові. Той упав і не ворушився. Перелякані дівчата плакали, а Олег миттєво став тверезим. Переконавшись, що друг мертвий, він потягнув тіло до озера і кинув у воду.

В ізоляторі тимчасового утримання за день до оголошення вироку його знайшли мертвим: Олег повісився.

На місцевому кладовищі височить пам’ятник. На ньому фотографія гарного молодого 17-річного хлопця, а під нею - зламана гілка червоної калини.

Не раз доводилося бачити, як діти у дворі граються в “дочки-матері”. Вони приймають “гостей”: “Заходьте, сідайте за стіл, вип’ємо горілочки, закусимо, - припрошують дітки, - і ми з вами за компанію”. Вони чокаються і п’ють із пластикових стаканчиків. Як то кажуть, “картинка з натури”.

Нехай ця історія буде повчальною для тих, хто забуває істину: діти - це наше щастя, наше майбутнє.