Добрий шахрай

Після цього функції охорони перейшли до найефективнішого на той момент державного органу – Секретної служби. Співробітники зарекомендували себе добре, розкриваючи численні економічні злочини, насамперед фальшивомонетників. Їм удалося продумати алгоритми успішного перехоплення фальшивих банкнот, які застосовуються у розслідуваннях досі.

Але один спритник ніби знав усі їхні секрети і обходив розставлені тенета з легкістю і навіть якимось знущанням, як колись здавалося детективам.

1938 року в Нью-Йорку почали з’являтися фальшиві купюри. Це не було новиною – Велика депресія змусила багатьох порядних людей ступити на слизьку доріжку, але Секретній службі вдавалося перехоплювати більшу частину партій ще до того, як фальшиві гроші виходили в обіг.

Але цей випадок рвав усі шаблони: по-перше, злочинець не робив жодних інших купюр, крім найменшої – однодоларової. По-друге, він ніколи не витрачав своїх грошей більше одного разу в магазині. Все це не дозволяло ідентифікувати злочинця – хто із власників закладів згадає, які купюри давав той чи інший відвідувач? А звертати увагу на папірці в один долар і ніхто не стане.

Але навіть після того, як агенти інструктували продавців перевіряти конкретні купюри та запам’ятовувати людину, яка їм їх дала, знайти шахрая не вдалося – адже більше в районі такі купюри не з’являлися.

У купюр була ще одна відмінна властивість: вони були зроблені зовсім погано. Надруковані на дешевому папері, а прес, яким робився відбиток, був неякісний, написи на фальшивих грошах містили орфографічні помилки. Наприклад, слово Washington було написано «Wahsington». З цього браві слідчі зробили висновок, що шахрай просто сміється з них.

Справі дали номер 880, і в Секретній службі за спритником закріпилося внутрішнє прізвисько «Містер 880». Через десять років справа залишалася відкритою, кількість кнопок у місцях на карті, в яких з’являлися фальшиві банкноти, зростала, вони з’являлися навіть в інших штатах, але марно. У результаті прізвисько змінилося навіть на «Старина 880» (Old Mr. Eight Eighty). Початківців-слідчих відправляли працювати над цією справою та збирати кнопки на карті, так би мовити, для тренування оперативної діяльності.

Але в 1948 році справа нарешті зрушила з мертвої точки. Діти грали біля пустиря, що утворився від напівзгорілої будівлі на розі Бродвею та Дев’яносто шостої вулиці. Там було багато сміття, що залишилося від мешканців, і діти із задоволенням колупалися в горах чужих пожитків.

Потім батько одного з дітей побачив, як його син грає в покер з іншими хлопцями начебто на справжні гроші. Гроші були нові, але дивні. Гру припинили, а банкноти передали дільничному. Виявилося, що це ті самі гроші Містера 880. Незабаром з’ясувалося, що діти самі надрукували ці банкноти, знайшовши в купі сміття пластини з відбитком.

Подальше розслідування показало, що пожежники, які боролися з вогнем, викидали з вікон згорілої будівлі скарби мешканців, щоб вони не ставали паливом для вогню і не заважали їм гасити пожежу. В одній із згорілих квартир, у тумбі, були знайдені й інші надруковані купюри. З’ясувати, хто винаймав цю квартиру до пожежі, вже не складало великих труднощів.

Таємничою людиною, яка 10 років ховалась від правосуддя, виявився 73-річний Емеріх Юттнер. У 1938 році в нього померла дружина, і Юттнер кинув роботу управдома. У США управдом – це щось на зразок майстра на всі руки: він стежить за водопроводом та електрикою, лагодить і замінює лампочки в квартирах і під’їзді, а мешканці платять йому зарплатню.

Не впоравшись із горем, Юттнер почав вживати наркотики, а коли заощаджень зовсім не залишилося, він застосував усі свої знання, щоб створити відбитки однодоларових банкнот. Він ніколи не робив більше купюр, аніж йому було потрібно, і не обкрадав власників магазинів більше, ніж на долар, змішуючі фальшиві гроші зі справжніми.

За ідеєю слідчих, які складали протоколи упіймання шахрая, фальшивомонетник повинен бути жадібним, він за першої ж нагоди позбавляється фальшивих грошей, пускаючи пристойні суми в оборот відразу в кількох місцях. Але Юттнеру вдавалося уникати агентів, тому що гроші він витрачав фактично тільки на їжу та предмети першої необхідності, а не на ювелірні прикраси та дорогі шмотки.

Суд оцінив зусилля Юттнера, який намагався максимально не обтяжувати власників магазинів своїм нечесним вчинком, і дав йому іронічні 1 рік та 1 місяць в’язниці за 10 років шахрайських дій. Термін був знижений до 4-х місяців через старість в’язня.

Як з’ясувалося, у Юттнера була досить забезпечена сім’я, у якої він принципово не хотів позичати, воліючи ритися в смітнику. Через два роки, 1950 року, на екрани вийшов фільм «Містер 880», який розповідає про дивовижну історію «доброго шахрая». Творці віддали відсоток проданих квитків Юттнеру, і він буквально розбагатів на своєму імені, провівши старість безбідно.