Сергій Кондрачук:

– Ваше обрання головою обласної ради відбулося в гострому політичному протистоянні. Однак Вам в умовах багатопартійності таки вдалося створити монолітну облраду, адже рішення приймаються. Це свідчить про Ваш політичний досвід, чи депутати облради почали більше дбати про виборця? І наскільки нинішнє скликання Ви вважаєте професійним?

– Сказати, що у мене, попри відносно молодий вік, не було жодного політичного досвіду, не можна. Мені не подобається слово «політика». Проте я завжди цікавився тим, що відбувається у державі. Свого часу був членом молодіжних організацій, у 18-річному віці брав участь у Помаранчевій революції. А в 2010-му став депутатом Здолбунівської районної ради. Тому, вочевидь, такий досвід дає змогу об’єднувати 64 депутатів, обраних громадою Рівненщини. До того ж, ніколи не ставив за мету зберегти посаду, утриматися на ній за будь-яку ціну. Усе це й дозволяє отримати конструктив.

Кожен з депутатів, якщо їх про це запитати, скаже, що обласна рада VIII скликання стала суб’єктною. І це – наше велике досягнення. Адже обласні ради інших скликань працювали по-різному. Подейкують, що вони були якимось «додатком» до шостого поверху приміщення, у якому ми зараз спілкуємось. Нині ж обласна рада приймає ті рішення, які вигідні громаді Рівненщини, а не окремим посадовцям, чиновникам нашої області чи з київських кабінетів. І дуже приємно, що протягом року 98 відсотків проєктів, які виносяться на сесії, стають рішеннями. Тобто у нас завжди вистачає голосів ухвалювати ті рішення, які потрібні громаді.

– Як проходить підготовка до сесій, наскільки активними є депутати?

– Депутати обласної ради VIII скликання є доволі активними. Варто розуміти, що більшість рішень, які ми приймаємо, готуються відповідними підрозділами виконавчого органу влади, яким ми делегуємо повноваження. Сесія включає в себе засідання постійних комісій, яких загалом 10. Згодом відбувається президія, яка формує остаточний порядок денний. І закінчується сесія пленарним засіданням, де всі 64 депутати визначаються щодо винесених на розгляд питань. Приємно відзначити, що постійні комісії у нас дуже фахові. Вони детально розглядають усі питання їхнього профілю. Тому на пленарне засідання виносяться добре вивчені, опрацьовані і нерідко доопрацьовані проєкти, які й мають згодом переважно одноголосну підтримку залу.

– Майже рік Ви працюєте на посаді голови облради. Що у роботі приносить найбільше задоволення?

Якщо ставиш перед собою якусь ціль, і досягаєш її, то, звісно, отримуєш задоволення. І не важливо, яку посаду ти при цьому обіймаєш. Коли від твоєї праці є результат, то це чудово! На наступній сесії доволі детально звітуватиму про те, що вдалося нам зробити за минулий рік.

– Які рішення протягом року, на Вашу думку, були доленосними для нашого краю?

– Живемо в період коронавірусної пандемії. І дуже важливо, що ми підтримали низку програм у сфері медицини, у яких йдеться про запобігання поширенню COVID-19, підтримку медзакладів області. Якщо ж говорити про комунальні установи області, то варто згадати про наш аеропорт. Коли на сесії підтримали кандидатуру Олександра Якубця на посаду керівника летовища, були певні баталії. Тепер же бачимо, що з новим керівником підприємство почало заробляти удвічі більше, ніж раніше. Наш аеропорт нещодавно прийняв «Боїнг», а таке востаннє було ще за часів югославської війни. На сесії, 12 листопада, депутати підтримали рішення щодо прийняття у власність пожежного автомобіля з державної власності – його нам передає аеропорт «Бориспіль». Це теж були непрості переговори, які вів Олександр Якубець, і які мали успіх. А загалом у нашому підпорядкуванні є близько ста підприємств та закладів різноманітних сфер та галузей.

Пишаюся й тим, що ми прийняли програму національно-патріотичного виховання молоді, мета якої – виховувати свідомого українця, який не живе у системі координат «какая разніца», а відчуває прив’язаність до могил предків, любов до мови, культури своєї нації і тих стовпів, які її формують. Саме таке виховання матиме позитивний вплив на розвиток держави.

Ми прийняли програму «Безпечна Рівненщина», яка сприятиме правоохоронним органам у виконанні їхніх функцій. Про решту розповім у річному звіті.

– Усе ж таки, як працюється в умовах, коли виконавчу владу представляють люди з пропрезидентської політичної сили, а представництво керівних органів обласної ради – з інших, опозиційних партій?

– Усе наше життя – це боротьба. Ті рішення, які стосуються важливих господарських питань, як правило, є консолідованими і підтримуються представниками усіх політичних сил. Разом з тим, коли йдеться про загальний напрям, у якому президентська вертикаль рухає країну, то теперішня більшість в обласній раді робить все від себе залежне, щоб ставити певну систему запобіжників. Тому що сьогодні щоразу більше українців переконується, що країна рухається у неправильному напрямку. І те, що сьогодні соціологічні дослідження засвідчують, що понад 70 відсотків українців не задоволені політикою Зеленського та його команди, найкраще тому підтвердження.

– Нещодавно я мав зустріч з таким політиком як Віталій Скоцик. Він стверджує, що недобре, коли влада опиняється в одних руках. І в тому, що у нас є протистояння виконавчої влади й обласної ради, є певний позитив…

– Не погоджуюся з паном Скоциком. Якщо йдеться про систему противаг, то звісно, повинен бути якийсь баланс. Коли ж говоримо про «владу в одних руках», то все таки залежить від того, у чиїх саме. Чи та людина взагалі розуміє рівень своєї посади, відповідальність, чи має вона відповідну фахову підготовку, компетентність. Тому що помилки, які сьогодні робить Зеленський, звісно, роблять усі. Проте він «рве штангу» на посаді президента. А від цього страждає весь народ. Один політик, ні, вірніше, один актор, вирішив набувати досвіду, а страждає вся країна. Занадто висока ціна його помилок і ризику. А влада в одних руках сама по собі, на моє переконання, не є чимось поганим.

– Ви говорили, що приймається багато обласних програм. А чи є якась загальна програма розвитку області на найближчий час та перспективу?

– Це план соціально-економічного розвитку на кожен конкретний рік, також є стратегія. Але ці документи, особливо ж коли йдеться про стратегію, повинні вдосконалюватися. Бо на час її розробки йшлося про 16 районів – тобто це відбувалося до адміністративно-територіальної реформи. Сьогодні ж у нас інші умови: маємо ледь не дворівневу систему місцевого самоврядування, коли є область і громада. Є районні ради й адміністрації, але їхня роль сьогодні мінімальна. Тож стратегія повинна бути спланована і апробована в сучасних умовах.

– Нині багато повноважень у віданні територіальних громад. І на сесіях оці чотири райради передають майно цим громадам. Райради ж виступають у ролі прохачів. Грошей ледь вистачає на заробітні плати апарату районних рад. Як з цим бути? Як окреслити їх повноваження? Чи краще їх взагалі ліквідувати?

– Треба довести реформу до кінця і бути чесними. Бо справді, районні ради існують, але ті кошти, які передбачені на їх утримання в проєкті бюджету на 2022 рік, зобов’язують їх ставати прохачами. Держава повинна бути чесною. Або ж райради варто ліквідувати, або ж справді наділити їх більшими повноваженнями, більшим функціоналом, аби йшлося не лише про передачу майна, як Ви говорите. Це питання державного рівня, і воно потребує нагальної відповіді, а не статусу «підвішеного в повітрі». Чи здатна влада сьогодні дати цю відповідь – питання риторичне.

– Вам доводиться часто співпрацювати з територіальними громадами і, на жаль, вони теж не однорідні. Є такі, що мають багато коштів, щоб здійснювати свої повноваження і розвивати свій край. А є й ті, що ледь зводять кінці з кінцями. Як Ви вважаєте, що тут треба робити, чи мають будучину далі об’єднання? Чи варто забрати в них деякі повноваження, наприклад, освіту, медицину, котрі поглинають більшу частину бюджету?

– На сьогодні в області створено 64 територіальних громад. Я є прихильником саме цієї кількості громад в такому форматі. На моє переконання, центри громад, самі громади, варто було б створювати там, де були якісь певні точки зростання та бажання. Умовно: якщо свого часу громада об’єднала 3-5 сільських рад з центром в одній з них, тому що захотілось «спробувати», державі треба було дати їм шанс. І держава це зробила. Сьогодні ми уже можемо дивитися, чи здатна громада існувати самостійно, чи все таки варто розглядати приєднання її до іншої, чи об’єднувати кілька громад. Але дати шанс тим, хто його прагнув, було чесно. Реформа децентралізації має початок, але остаточний, фінальний етап, якщо він узагалі можливий, це питання не одного і навіть не трьох років. У тій же Польщі, з якою ми любимо себе порівнювати, реформа тривала довгий період, поки там вийшли на ту модель, яка зараз максимально ефективна. У громадах повинні самі оцінювати власну спроможність і визначатися, чи можуть вони існувати у нинішньому форматі. Що ж до розподілу повноважень, то, наприклад, медустанови фінансуються НСЗУ, місцеві органи сплачують комунальні послуги, освіта – є освітня субвенція. Інша справа, що держава намагається перекласти на громади низку не властивих їм видатків. Не можу не згадати історію з тарифами, коли обов’язок відшкодовувати різницю в тарифах поклали на громади. Це, на мою думку, є неприпустимим. Маємо приклад, коли влада повинна була підготуватися до опалювального сезону, закупити дешевий газ, проте того вчасно не зробила, хоч кошти й були. А 30 вересня Зеленський зібрав так званий конгрес, на якому представники громад почули, що тепер вони мають заплатити за ці прорахунки.

– Ви часто буваєте у громадах. Які питання там вирішуєте?

– Питання різних сфер нашого життя. Йдеться про освіту, довкілля, ремонт і будівництво доріг, хоча це більше повноваження саме виконавчої влади. Громадяни звертаються і з особистим. Є питання екологічного та природоохоронного характеру. Як казав президент, епоха бідності закінчилася. Натомість настала епоха злиднів з абсолютним нерозумінням, що буде далі, і як люди мають виживати. І це те, що, на жаль, всіх українців об’єднує.

Розмовляв Андрій БАБІНЕЦЬ,