Ще чого?!

Мене заздалегідь ніхто не попередив, що мені доведеться приймати у себе гостей, підкинули мені чужу рідню і що мені підкинуть її для того, щоб я її розважала. У мене турбот повно, а тому няньчити чужих підлітків мені ніколи.

Оля – це рідна сестричка мого нареченого. Цього року вона закінчила десятий клас. Вона зовсім самостійна дитина, бо вона з сільських, а там усі дітлахи, як гриби після дощу ростуть.

Для мене досі залишається незрозумілим, чому вона саме нас вирішила відвідати. До мого приходу Тимофію довелося розважати її кілька годин.

Коли я прийшла додому, то застала Тимофія за чаюванням із сестрою. Як виявилося, що Оля не така вже й скромниця, вона зайшла до нас у кімнату, видерлася на трюмо і почала себе «селфити».

– У мене дуже дорогий косметичний столик, але ти в когось хоч дозволу запитала, перш ніж увійти в мою кімнату?, – задала сестричці я запитання.

– Ой, вибачте, – відповіла Оля і вибігла з нашої спальні.

Я хотіла попити чаю та трохи заспокоїтися. Поставила чайник, але виявилось, що у нас чай закінчився. Яка ж цікава рідня у мого нареченого. Клас!

Потім мені Тимофій заявив: «Ти Олі якусь розважальну програму хоча б придумала!»

У мене взагалі стільки роботи, що я не знаю, коли я все встигну. Цими вихідними приїжджає моя найкраща подруга і я хотіла з нею побачитись, бо ми з нею майже рік не зустрічалися. Простіше кажучи, мені ця родичка зовсім не була доречною.

Тимофій попросив, щоб я його сестричку взяла з собою, тому що він їде по роботі у відрядження. Я засмутилася, тому що мене ця ідея ну зовсім не вражала. Я сказала йому, що нехай свою сестричку забирає з собою і не напружує мене своєю ріднею.

Коли я прокинулася, то коханого вже не було, він нишком втік. Олю, мабуть, попередив, що я з собою її візьму, тому що вона мене на кухні зустріла при всьому параді.

– Ти кудись зібралася? – поцікавилася я.

– Так, хочу місто подивитися та в кав’ярні посидіти.

– Увімкни навігатор, по ньому й іди, до центру від нас недалеко. Там є кілька кафешок та кінотеатр, якщо загубишся – набереш.

Вона дивилася на мене своїми очима.

– Ти що, боїшся?

– Ні, але я не маю грошей…

Я нічого їй не відповіла, тому що вирішила, що прогулятися парком вона зможе і без грошей. Для мене залишилося незрозумілим, чому це я маю думати про те, що їй потрібно за щось гуляти, та й чому її брат змотався і не залишив їй грошей?

Коли я прийшла додому, там уже зібралася вся рідня мого коханого, включаючи мою потенційну свекруху.

Як тільки я зайшла до квартири, на мене накинулися всі родичі з докорами, як я, мовляв, могла дівчинку без копійки відпустити до міста погуляти. Їхні вигуки мене здивували, тому що такого хору в мене вдома ще ніколи не було. За матір’ю стояла Оля з Тимофієм, які нічого не сказали, щоб захистити мене. Значить, я погана, бо не дала дівчинці грошей, а мати, яка відпустила дитину без копійки в кишені – дуже добра.

Я вирішила, що не терпітиму все це беззаконня і сказала: «Я не збираюся ставати нянькою для чужих дітей, а також я не зобов’язана давати їм гроші. Ви можете забирати свою Олю з мого будинку і йти разом з нею на всі чотири сторони!»

Разом з ріднею я також прогнала і Тимофія, тому що він також почав мені дорікати, що я залишила його сестричку без нагляду, а також відправила її гуляти без копійки грошей. За добу я знайшла свободу і жодної крапельки про це не жалкую!