Дзвінок від ангела

«Шкода, що не можна зателефонувати ангелові», – подумала Таня. І стало ще сумніше.

– Ви щось загубили? – запитав молодий незнайомець у розгубленої дівчини, яка роззиралася довкола себе.

– Загубила... номер телефону до ангела.

– У вас щось трапилось?

...Таня знала, що мачуха її не любить. Та й Поліна цього не приховувала. Своїх дітей у Поліни не було. І вона їх не хотіла.

Павло привів Поліну в їхню квартиру через два роки після смерті дружини. Таня була не проти, аби батько влаштував особисте життя. Але не з цією дівицею.

Таня була студенткою. Павло мав непоганий заробіток, тому не шкодував грошей для доньки. Тепер же Поліна істерила, що Таня дорого обходиться.

Павло намагався мирити доньку з мачухою, але з цього нічого не виходило.

...Таня нарешті вирішила познайомити батька зі своїм хлопцем. Володимир працював звичайним клерком в установі. Запевняв, що неодмінно зробить кар’єру.

Павлові ймовірний претендент на руку єдиної доньки не вельми припав до душі. А от Поліна поїдала Володимира очима. І якось «ненароком» розлила на гостя сік.

– Ой, я зіпсувала твою сорочку, – манірно закотила очі. – Давай, заперу.

Володимир віднікувався, але Поліна майже силоміць потягнула хлопця до ванної.

Після «порятунку» сорочки обоє повернулися трохи збентежені. Але на це ніхто не звернув увагу.

...Ось і закінчилося навчання. В Тані була економічна освіта. Тітка Марія, мамина рідна сестра, допомогла влаштуватися в одній з організацій на посаду «старша, куди пошлють», а далі буде видно...

...Павла з сімейством двоюрідний брат запросив на хрестини свого першого внука. Поліна їхати відмовилася. Сказала, що погано себе почуває. Після роботи зайшла кафе і ось наслідки...

Поліна помахала через вікно рукою, і коли автівка рушила, аж підстрибнула від радості. Набрала номер телефону і промуркала:

– Котику, я вільна.

Павло з донькою повернулися вранці. Йому ввечері зателефонували з роботи й попросили, аби чим швидше прийшов до офісу. Повідомити дружину про зміну планів забув. І застав її вдома... з Володимиром.

Таню ноги самі винесли з квартири. Було боляче, образливо і ще бозна як... Зрада, приниження...

Увечері Таня вперше побачила батька п’яним. А Поліна повзала на колінах і просила пробачення.

– Тату, ні! Ця... зруйнувала твоє життя і моє! Забирай своє, як ти колись казала, шмаття, і йди від нас. Вже!

– Йди, йди, – сказав чоловік.

А Володимир намагався помиритися з Танею. Називав мачуху спокусницею. Але коханий був уже її минулим...

...- Дівчино, ви скоро перетворитесь на крижану бурульку біля цього раритету, – знову заговорив незнайомець. А, знаєте, візьміть мою візитку. Тут – номер телефону. Побуду вашим ангелом.

Таня машинально на клаптику паперу написала й свій номер, хоча незнайомець про це не просив. А його візитку викинула у найближчу урну, навіть не глянувши на неї.

Згодом незнайомець зателефонував.

– Ви хто? – запитала Таня, почувши у слухавці чужий голос.

– Ваш ангел.

– Хто???

– Тоді, біля раритетної телефонної будки, я не встиг сказати вам своє ім’я. Святослав. А по-батькові Ігорович. Для вас просто ангел...

Святослав викладав психологію в одному з навчальних закладів. Він розумів: у цієї дівчини якісь проблеми. А ще його зачепило, коли вона так безнадійно говорила про ангела.

Вони часто й довго розмовляли по телефону. Зустрілися, коли в Тані було день народження. Святослав подарував їй букет квітів і кумедного ангелика. А потім прийшло кохання...

Невдовзі Таня зі Святославом побралися. Очікували народження донечки. Таня й подумати не могла, що нове випробування не забариться...

Вона поверталася з аптеки – купувала ліки маленькій, коли на тротуар влетів п’яний молодик на автівці. Після лікарні потрібна була реабілітація. Найбільше постраждали ноги. Ходити поки не могла.

Студенти бачили свого викладача з дружиною в інвалідному візку.

– Хіба таку можна кохати? – перемовлялися між собою дівчата й безцеремонно стріляли очима на Святослава Ігоровича.

Звідкіля їм було знати, що він Таню на руках носить. Телефонує їй між парами. Поспішає додому до своїх дівчаток. І вірить: терпіння, підтримка та любов – лікують.

– Я – сильна. Я – мушу. Ще трішки, моє сонечко і ми навчимося ходити, – повторювала Таня крізь біль і сльози донечці, виконуючи вправи, рекомендовані лікарем...

...Це був один із найщасливіших Таниних днів. Вона самотужки пройшлася до ліжечка маленької. Доня сміялася. Щось лепетала, наче все розуміла. А Таня набирала номер телефону свого коханого ангела...