Цікаві історичні факти про медицину

Одними з найдавніших лікарів були жінки

Меріт-Птах – перша в історії Давнього Єгипту жінка-лікарка, ім’я якої дійшло до наших часів. Вона жила приблизно в 2700 р. до н.е., ієрогліфи на гробниці описують її як «головного лікаря». Це майже все, що відомо про її кар’єру, але напис свідчить, що жінки могли обіймати високі медичні посади в Стародавньому Єгипті.

Через 200 років ім’я іншої жінки-лікарки, Песешет, було закарбоване на віки на пам’ятнику у гробниці свого сина, первосвященника Ахет-Хетепа. Вона посідала титул «наглядача за жінками-лікарками». Саме Песешет була відповідальною за їх організацію та навчання.

Хоча час і приховує справжні заслуги Меріт-Птах та Песешет, жінки-лікарки, здається, були шанованою частиною давньоєгипетського суспільства.

Хірургічне лікування катаракти

в 6 столітті до нашої ери

Одним із найстаріших відомих медичних підручників є «Сушрута Самхіта», написаний на санскриті в Індії. Немає точної дати його написання, адже оригінальна версія не збереглася, але дослідники сходяться на тому, що вона була написана в 600-х роках до н. е. Вважається, що Сушрута був лікарем і вчителем, який працював в місті Бенерес на півночі Індії. Його Самхіта – збірка знань – надає детальну інформацію про медицину, хірургію, фармакологію та ведення пацієнтів.

Сушрута говорив своїм учням, що, як би добре вони не володіли теорією, вони не вмітимуть лікувати захворювання, допоки не матимуть практичного досвіду. Хірургічні розрізи потрібно було випробувати на шкірках плодів, а обережне видалення насіння плоду дозволяло попрактикуватися у видалені сторонніх предметів з тіла. Також вони практикували на мертвих тваринах, перш ніж їх допускали до справжніх пацієнтів.

Серед багатьох описів хірургічного втручання, Сашрута Самхіта документує операцію на катаракту. Пацієнт повинен був дивитися на кінчик носа, тоді як хірург, тримаючи повіки великим та вказівним пальцями, використовував голкоподібний інструмент, щоб проколоти очне яблуко з боку. Потім його збризкували грудним молоком, а зовнішню поверхню ока змащували лікарськими рослинами. Під час одужання пацієнту потрібно було уникати кашлю, чхання та будь-чого, що могло б підвищити внутрішньоочний тиск. Якщо операція була успішною, пацієнт отримав би нормальний зір, хоч і не дуже чіткий.

«Дерево життя», що вилікувало цингу

У 1536 році кораблі Жака Картьє нікуди не ходили. Екіпажі були затиснуті в своєрідній «фортеці» з льоду біля Стадакона (сучасне місто Квебек). Їжі було мало, моряки зіткнулися із хворобою настільки страшною, що «їхні роти стали смердючими, а ясна настільки гнилі, що вся плоть відпала аж до коренів зубів, які також майже всі випали». Це була цинга, яка, як відомо, є наслідком дефіциту вітаміну С. Картьє не знав, що робити.

Під час першої подорожі до Стадакона в 1534 році Картьє викрав двох чоловіків – Дома Агаю та Тайньоагні, привізши їх до Франції як доказ відкриття нової території. Цей факт став підставою недовіри місцевої громади до Картьє, хоч він і повернув молодиків додому. Незважаючи на це, Дома Агая зробив Картьє відвар з дерева під назвою Анедда. Моряки вилікувалися, після чого попит на ліки став таким великим, що вони знищили дерево.

Картьє відплатив Дому Агаю, викравши його знову разом з дев’ятьма іншими людьми. Вилікування цинги не здобуло широкого визнання, і хвороба продовжувала забирати життя моряків ще протягом більше 200 років.

Якщо ви хочете ліки від усього –

спробуйте Теріак

Бути королем у давнину було важко: завжди хтось хотів позбутися тебе.

Так, згідно з легендою, Мітридат VI Євпатор намагався отримати стійкість до отрут, приймаючи їх у мізерних дозах та поступово збільшуючи їх. Він відомий також токсикологічними експериментами над засудженими, що в результаті завершилося створенням мітридату – ліків, які поєднували всі відомі антидоти в одній потужній формулі.

Однак це не допомогло вистояти проти римської армії, і, коли Мітридат був розбитий воєначальником Помпеєм у 66 році до н.е., рецепт нібито прибув до Риму. Лікар імператора Нерона Андромах розробив його з 64-ох інгредієнтів і цей препарат став відомим як Теріак. Більшість інгредієнтів були рослинними (включаючи опій), але основним інгредієнтом стало м’ясо гадюки.

До 12 століття Венеція була провідним експортером цієї речовини. Та у 1745 році Вільям Геберден спростував її ефективність. Тим не менш, Теріак залишався в деяких європейських фармакопеях до кінця 19 століття.

Наркоз, що допоміг онкохворим

на початку 19 століття

Кан-Айя втратила від раку молочної залози багатьох рідних. Вона бачила, як її сестри помирають від жорстокої хвороби, тому, коли в лівій молочній залозі утворилася пухлина, вона добре усвідомлювала ймовірні наслідки. Для неї, однак, був шанс на виживання – операція. Був 1804 рік, і вона опинилася в найкращому місці для хірургії – феодальній Японії.

Сейшу Ханаока (1760–1835) вивчав медицину в Кіото та відкрив приватну практику у своєму рідному місті Хіраяма. Він зацікавився ідеєю наркозу. Ханаока експериментував із формулами і виробив Цюсенсан, потужний гарячий напій. Цузенсан мав дуже сильний ефект, і, якщо використати його неправильно, призводив до летального наслідку, але при правильному дозуванні пацієнти втрачали свідомість від 6-ти до 24-ох годин, достатніх для проведення операції.

13 жовтня 1804 року Ханаока вирізав пухлину Кан-Айї, коли вона знаходилась під наркозом, і прооперував щонайменше 150 пацієнтів з раком молочної залози та людей з іншими захворюваннями.

«Манія п’явок» в Європі 19 століття

Лікарська п’явка використовується вже тисячі років і навіть досі знаходить застосування для відновлення венозного кровообігу після реконструктивної хірургії. Але саме на початку 19 століття популярність її вражаюче зросла. Французький лікар Франсуа-Йозеф-Віктор Брусс (1772–1838) стверджував, що всі хвороби виникають від локального запалення, яке піддається лікуванню кровопусканням. Застосування цих тварин мало переваги перед звичайною практикою кровопускання, адже втрата крові була більш поступовою та контрольованою. Популяції диких п’явок були знищені майже до вимирання, створено ферми, на яких розводили п’явок.

Ксилографія з трактату Джоанніса Моммарті 1639 року, на якій зображена жінка, яка накладає лікарську п’явку на передпліччя.

Угандійські хірурги розробили рятувальний кесарів розтин

У 1884 році кесарів розтин вже не був новиною. Протягом століть періодично з’являлися повідомлення про кесарів розтин, що врятував життя матері і дитини, але навіть після введення антисептичних засобів та наркозу кесарів розтин залишався вкрай небезпечною операцією. Отож, хірурги Единбурга були здивовані, почувши історію Роберта Фелкіна, лікаря-місіонера, про успішну операцію в африканському королівстві Буньйоро Кітара, свідком якої він став п?ятьма роками раніше.

Перше хірургічне лікування раку молочної залози, проведене під загальним знеболенням, Сейшу Ханаока, 1804

Операція, як повідомив Фелкін, була проведена з наміром врятувати обидва життя. Матір частково знеболили банановим вином. Хірург також використовував це вино для миття операційного поля та власних рук. Потім він зробив вертикальний розріз, пройшовши черевну стінку та частину стінки матки, перш ніж розвести стінку матки достатньо, щоб дістати дитину. Операція також передбачала видалення плаценти і стискання матки для стимуляції скорочення.

Техніка з’єднання країв рани також була розвинена: хірург використав сім шліфованих залізних шипів, щоб з’єднати краї рани, і зав’язав їх шнуровою тканиною. Потім він наклав товстий шар трав’яної пасти і накрив це теплим банановим листком. Згідно з даними Фелкіна, мати та дитина почували себе добре, коли через 11 днів він виїхав із села.

Незважаючи на те, що операції кесаревого розтину до цього дня проводили в Африці британські хірурги, процедура, здавалося, була розроблена самостійно людьми Баньйоро.