Війна і гроші…

Проблема інфляції під час військових дій була «головним болем» влади в усі часи. Військові дії призводять до фінансових збитків, руйнуються традиційні торгівельні шляхи, значна частина населення з економіки переходить в оборонний сектор. Все це вимагає трьох речей – грошей, грошей і ще раз грошей. Їх потрібно десь брати. Найпростіший шлях отримати необхідне фінансування – збільшити податки. На жаль, чи на щастя, в наших умовах збільшення податкового навантаження неможливе. Залишаються не такі надійні, але дієві способи – взяти потрібні кошти в борг, або надрукувати додаткові грошові знаки.

Отже, днями Національний банк України оприлюднив офіційну інформацію: вперше за шість років річний рівень інфляції в Україні перевищив 21?% . При цьому рівень кредитних ставок в банках скочив до 23?% на рік. Зрозуміло, що при таких ставках брати позики не зможуть підприємства, які працюють в реальному секторі економіки, адже сьогодні мало хто з них має бодай якісь доходи, а про 23?% доходність, на жаль, говорити не доводиться. Таким чином, два чинника – висока інфляція і надвисокі ставки по кредитах – жорстко б’ють по реальній економіці. Це серйозний виклик, оскільки бізнес, який з 24 лютого зміг адаптуватись до праці в умовах військового стану, не може скорочувати власні витрати вічно. Є та межа, за якою ведення бізнесу стає нерентабельним і він мусить бути закритим. Це дуже небезпечна межа. Будь-який закритий бізнес в нинішніх умовах – це додаткове навантаження на державний бюджет, адже потрібно змиритись з втратою податків, а ще доведеться виплачувати допомогу безробітним.

Ситуація дійсно складна, але досвід аналогічної ситуації 2014–2015 років підказує, що вихід є. Але тут головну роль повинна взяти на себе держава. Як би не було важко, але треба забезпечити вітчизняний реальний сектор додатковою ліквідністю у вигляді дешевих кредитів, аби бізнес просто вижив. Виживе – заплатить податки, збереже робочі місця та поверне кредити. Звісно, не завтра, але поверне.