Місія – вижити

Сьогодні Віктор Гаврилюк спить лише три години на добу і почуває себе бадьоро. Під час експедицій він не вживає їжі місяцями, лише воду п’є, з легкістю лягає на ножі, цвяхи, розбите скло, проходить крізь вогонь, щораз укріплюючи свою волю. Академік повторює своїм пацієнтам та учням, що страх паралізує людину, заважаючи нормально жити. “Щоб почувати себе вільним і сильним, потрібно стати незалежним від усього. Ви нікому нічого не винні”, - нагадує він своїм учням.

А екстремальні експедиції чоловік організовує переважно для дітей-інвалідів, які після уроків виживання не тільки забувають про свою інвалідність, але й стають загартованішими навіть за людей, що вважають себе цілком здоровими. За плечима академіка вже чотири експедиції за участю інвалідів. З них переважно - хворі на кіфосколіоз 3-4 ступеня (важка деформація хребта). І не віриться, що вчорашні інваліди можуть з легкістю стати “на мостик” (фото на першій сторінці) та виконувати інші гімнастичні рухи!

- Пане Вікторе, коли стартує найближча експедиція на виживання? Що вона собою являтиме?

- Експедиція стартуватиме влітку цього року. Найімовірніше, підемо з Рівного на Говерлу. Підкоримо найвищу вершину України. Однак, все залежатиме від коштів, які треба назбирати на поїздку. Потребуємо допомоги населення. Коли ми розробляли маршрут “Киів-Магадан”, вийшли на суму 30 тисяч гривень - це разом із обладнанням, велосипедами (пан Гаврилюк, організовуючи експедиції, вкладає у них і власні кошти). Під час попередньої експедиції ми проїхали на велосипедах 20 тисяч кілометрів. Діти, яких називали інвалідами, після експедиції стали справжніми воїнами, вони забули про свою хворобу.

- Як проходять ваші експедиції на виживання?

- Долаємо тисячі кілометрів на велосипедах. Ночуємо в наметах у лісах. Харчуємося переважно хлібом, салом і водою, а також дарами природи (ягодами, фруктами тощо). Вчимося обходитися без благ цивілізації і адаптовуватися до будь-яких умов. Наприклад, під час експедиції “Київ-Магадан” бували дні, коли ми йшли взагалі без хліба. Під час подорожі я практикую музикотерапію, яка на інформаційно-хвильовому рівні відновлює втрачене здоров’я. Додам, що пригоди та ризик неабияк укріплюють людську волю. А їх під час експедицій вистачає. Пригадую, як у тайзі зустрілися з ведмедями. Спочатку хотілося тікати, але йшов сильний дощ і ми вирішили перечекати негоду в лісі. З дитинства знав, що ведмеді першими не нападають, лише відлякують. На щастя, тварини справді виявилися неагресивними і нас не зачепили - просто риком намагалися вигнати нас зi своєї території.

- А інвалідам, напевне, ой як важко в експедиціях! Чи всі витримують?

- У мене - всі. До інвалідів я ставлюся, можливо, трохи жорстко і безкомпромісно - кажу їм прямо в очі, що вони не мають права бути залежними від суспільства, адже повинні самі боротися за свою повноцінність. А соціум жаліє інвалідів. Навіщо? Вони звикають до жалості і миряться зі своєю долею.

Перед експедицією інваліди обов’язково проходять курс музикотерапії за методикою академіка Гаврилюка. Що це? За словами пана Віктора - спеціально підібрана музика (її електромагнітні коливання) активізує пам’ять ДНК людини (матрицю ДНК), в якій немає інформації про хвороби, що змушує організм боротися і перемагати найтяжчі хвороби, навіть так звані “невиліковні”. А пройшовши маршрут на виживання - й поготів.

До слова, Віктор Гаврилюк 20 липня зустрінеться з рівнянами в МПК “Текстильник” і проведе науково-практичну конференцію, де підніматимуться ряд питань про реабілітацію інвалідів шляхом музикотерапії, виживання в екстремальних умовах та прощання з надокучливими хворобами без медикаментозного втручання.