Хабар міліціонера

Цю історію мені розповів один водій з мого села Микола, він працює на універсальному екскаваторі-навантажувачі. Це такий немаленький трактор на півтораметрових заввишки колесах, позаду в нього стріла екскаватора, а спереду - навантажувальна з великим ковшем-грейфером. Засіб цей самохідний і пересувається він по дорогах досить жваво.

Отож, історія Миколи:

Їду. Дивлюся - стоять даішники, зупиняють усіх, хто на очі потрапить і відправляють на експертизу, яку проводять відразу ж у машині-лабораторії. Зупиняють і мене. Документи інспектор перевірив і каже:

- Іди-но дихни і, якщо усе нормально, їдь з богом.

Лейтенант на вигляд такий добродушний, ну, я візьми та й бовкни:

- Та я, товариш лейтенант, як на цей трактор сів, так уже третій рік не п’ю - спокус боюся!

- Яких ще спокус? - дивується той, підтримуючи розмову.

Треба зазначити, що побалакати я люблю, особливо з інспекторами, коли провини за собою не відчуваю.

- Та розумієте, - кажу, - я коли п’яний, то роблюся дуже буйний і “дах в мене зриває”. Ось, наприклад, випив я, їду злий, як собака, а тут ви на дорогу вистрибуєте, паличкою своєю махаєте. Ну, і що мені робити?

- А що робити, - знову дивується він, - звісно ж, гроші на штраф готувати.

- Е ні, - кажу, - це тверезий я вам гроші можу віддати, а коли я п’яний, тоді б я вашу “колимагу”, - киваю на їхню машину, - враз розчавив би, колеса бач які, - вказую на свій трактор, - вона б і хрокнути не встигла!

- Звісно… такими колесами, можливо, розчавив би, але ж в нас для таких, як оце ти, є…

І даішник поплескав автомат, що висів на плечі.

- А ви в мене ківш ззаду бачите?

- І що?

- Та в мене в гідравліці тиск майже сто п’ятдесят атмосфер. І я б цим ковшем вас разом із вашими автоматами, як мух мухобійкою, потьопав, тільки мізки б у різні боки розлетілися б. А спереду бачите, які залізні щелепи? - ввійшовши в “раж”, запитав я, розмахуючи руками, допомагаючи своїй промові мімікою.

- Та бачу…

- От і прикинь. Я ж цими щелепами колоди навпіл перекушую, а вас, у ваших бронежилетах, як горішки б…

Даішник посміхався, і уважно дивився, як я розмахую руками й пояснюю, як бив би їх ковшем і перекушував залізними щелепами. А потім раптом засунув руку в кишеню штанів, покопошився там трохи і витяг на світ божий зім’яту п’ятірку. Акуратненько розпрямивши, він поклав її в мої документи і протягнув мені.

- Щасливої дороги!

Отут я зовсім очманів. Тупо дивлячись на п’ятірку, що стирчала з документів, я тільки й зміг вимовити:

- А це за що?

- А це тобі за те, що ти на роботі не п’єш!

Всунув мені документи в руки і, посміхаючись, пішов зупиняти наступну машину. А ви кажете, даішники - не люди!..