Як зберегти подругу?

...Ми з Василиною дружили майже з пелюшок. Наші мами лежали в одній палаті пологового будинку, ми разом пішли в садочок, у перший клас, сиділи за однією партою. Нам заздрили усі. Ще б пак! Я й Вася були, як кажуть, “не розлий вода”. Я сама дивувалася, на скільки ми були з нею близькі. Найпотаємніше берегли взаємно від чужих вух та сердець.

Шкільні роки пролетіли, як одна хвилина. Ми разом мріяли про доросле життя, обговорювали майбутніх інститутських кавалерів...

Але такий кавалер трапився на нашому шляху раніше. Василина закохалася по вуха, навіть про екзамени забула. Хоча завжди відповідально ставилась до навчання. Мені ж, навпаки, Олег не подобався. Якийсь слизький тип! Особливо мене дратувало те, що він заважав Васі вчитися. Я йому про це не раз говорила. Але він завжди відповідав: “Я не можу змусити людину робити те, що вона робити не хоче”. Недолюблювала його ще й за те, що від мене віддалялася Васька.

Одного разу домовилися разом піти в кіно. Чекаючи біля кінотеатру, отримала СМС: “Подружко, вибач. Прийти не зможу. Потім розповім. Приємного перегляду. На Олега не дратуйся”. Ось тобі й маєш! Доведеться просидіти весь кіносеанс із цим нестерпним типом. Але ж так хотіла побачити цей фільм. Прийдеться терпіти...

Терпіти не довелося. Ми з Олегом посміялися від душі. Говорили про кіно, відомих артистів. Я ще ніколи його таким не бачила: вихований, освічений та цікавий. Якісь дивні почуття закралися в душу...

Тоді я й зрозуміла, наскільки ми підходимо один одному. Він це теж зрозумів. Довгий період ми намагалися боротися з цими почуттями. Але кохання перемогло... Коли Олег розійшовся з Ваською, почали таємно зустрічатися. Ви навіть не уявляєте, як це - ховатися від власної подруги, брехати їй в очі, тим більше після того всього, що ми пережили разом. Я була справжньою нікчемою! Я губилась в думках, що ж сказати Василині. А тут ще Олег освідчився. Правду ніде було діти.

Василина мені нічого не сказала. Зібралася й поїхала до іншого міста. Згодом сусідка розповідала, що через незадовільний атестат моя подруга не поступила до університету, невідомо, де працює. Так склалося її життя...

А моє? Моє життя нині базується лише на бажанні знайти її, впасти на коліна і благати прощення.

Іноді кохання робить з нас монстрів. Ми руйнуємо чиєсь життя і будуємо на руїнах своє. Чи можна кохати без чужих сліз? Чи можна зберегти в такій ситуації подругу?