Володимир Малихін, директор ДП “ПрикарпатЗахідтранс”: “Ділова репутація – це теж капітал”

- Мій професійний вибір у деякій мірі був випадковим: після закінчення дев’яти класів вирішив поступати в технічне училище № 28 нафтовиків в місті Новополоцьку, яке готувало кадри для нафтопереробного заводу - цілком нової на той час галузі для Білорусії. Закінчив училище, вечірню школу, потім інститут І в підсумку це стало моїм професійним вибором - “раз і назавжди”. Звичайно, трубопровідний транспорт, де я працюю четвертий десяток років, дещо відрізняється від нафтопереробної галузі, але він також пов’язаний із продуктами переробки нафти.

- Наказ про призначення Лі Якокі президентом компанії “Крайслер” підняв її акції на вісім відсотків. Ви отримали призначення в радянські часи, тому поговоримо не про акції, а про підвищення іміджу управління після того, як Ви очолили його.

- Дійсно, я отримав призначення на посаду начальника Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів у радянські часи. Вважаю, що вже тоді в мене була достатньо широка професійна ерудованість, був технічний досвід, набутий на найбільшому в Європі Новополоцькому нафтопереробному заводі та в Іраку, де в складі групи радянських фахівців забезпечував запуск трубопроводу “Багдад - Басра” та його експлуатацію. Тому можу однозначно сказати, що попередня робота мені допомогла швидше вникнути в проблеми РУМПП, ефективніше їх вирішувати, а це сприяло підвищенню іміджу підприємства.

- Колектив, який Ви очолили, був єдиною командою чи її формуванням довелося займатися новому керівнику?

- Важко сказати, що у 1987 році, коли я став начальником Прикарпатського управління, його колектив був єдиною командою. Але в мене був принцип - не варто ламати все старе, потрібно спробувати максимально пристосувати людей до нових завдань. Створити колектив однодумців із тих людей, які працювали, мали великий досвід і яких не можна було звинуватити в тому, що вони погано працюють або мають недостатню професійну підготовку. Головним завданням я вважав не аналіз недоліків попереднього керівника, хоча для мене цей аналіз був корисним (краще вчитися на чужих помилках!), а налагодити роботу - роботу з тим колективом, який був. В управлінні до цього часу обіймають керівні посади начальників служб люди, з якими я працюю з того часу, як очолив його.

- Напевне, не помилюся, якщо скажу, що період початку 90-х років був тестом на виживання для Вашого підприємства. Як Вам вдалося вийти

зі скрутної ситуації та перетворити управління “Прикарпаттранснафтопродукт” в успішне ДП “ПрикарпатЗахідтранс”? Поділіться досвідом антикризового менеджменту.

- 90-ті роки - це складний період, не мені Вам розповідати, як важко було вижити. Люди допомогли, колектив допоміг. Тодішні часи примушували, вибачте за таке слово, “крутитися”. Завданням №1 було будь-яким способом - звичайно, в межах правого поля - вийти з кризової ситуації, зберегти підприємство та його колектив, не дати впасти до нуля тим обсягам перекачування нафтопродуктів, які в нас ще залишалися.

Гарячковий пошук нових напрямків увінчався успіхом: у 1994 році було запущено новий напрямок на Калуш, що дуже допомогло в нашому виживанні. В 2001 році задіяли зупинений напрямок на Угорщину. Зміцнювало економічну стабільність підприємства й те, що наша наливна станція у Новоград-Волинську приймала з трубопроводів великі обсяги нафтопродуктів і розливала їх у залізничні та автомобільні цистерни. Згодом відкрили поставки дизпалива спільному підприємству “Лукор” (колишній концерн “Оріана”, м.Калуш). Це наш крупний партнер, якому на той час забезпечували по трубопроводу 60 відсотків його місячної потреби в дизпаливі.

Стосовно успішності. Скажу відверто: наше підприємство не таке успішне, як здається на перший погляд. Тим не менше ми намагаємося вчасно видавати людям зарплату, розраховуватися з підрядниками, не допускати - і нам це вдається - ніяких боргів перед бюджетом: податки платимо вчасно, без штрафних санкцій.

Антикризовий менеджмент - взагалі-то, складне питання. Антикризові менеджери - це фахівці, що обрали своєю професією усунення кризових ситуацій. Мені такий менеджмент вдався, напевне, одного разу, але, правду кажучи, продовжується він довго. Час від часу наступають такі моменти… І тут у мене рецепт один: перше - не стояти на місці, друге - думати, третє - діяти. Важливо постійно шукати нові способи отримання прибутку, не боятися вкладати великі кошти в перспективну справу.

- Назвіть основну проблему розвитку галузі. Як її можна вирішити?

- Головна проблема галузі - збільшення обсягів перекачування нафтопродуктів, тобто доведення їх до рівня радянських часів або такої оптимальної кількості, яка давала би змогу нормально функціонувати нашому підприємству. Сьогодні ми працюємо в цьому напрямку досить успішно. Так, минулого року прокачали майже два мільйони тонн дизельного пального. В 2007 - плануємо цей показник збільшити. Дуже важливим для України є те, що завдяки нашій трубі держава має можливість отримувати дизельне пальне не тільки від нафтотрейдерів, які іноді зловживають своїм монопольним становищем, але й із-за кордону. До речі, продукт, отриманий з нашої труби, - більш якісний ніж той, що виробляють вітчизняні НПЗ.

- Якими Ви бачите шляхи і стимули підвищення фахового рівня і творчого потенціалу Ваших працівників?

- Ми направляємо своїх працівників на курси підвищення кваліфікації в галузеві вузи, які пропонують потрібні нам програми, - перш за все в Москву, Уфу та Івано-Франківськ. Створили всі умови для розвитку технічної творчості працівників підприємства, заохочуємо кращих раціоналізаторів. Стимули для повного використання творчого потенціалу загальновідомі - перспектива службового зростання і гідна оплата праці. А вона в трубопровідному транспорті, як свідчить статистика, - найвища в області, набагато вища середньої в Україні. Щоправда, на цей показник найбільш суттєво впливає наш сусід - рівненський підрозділ ДАК “Нафтопровід “Дружба”. Тож нам є на кого рівнятися…

- У діяльності будь-якого підприємства присутні три головні чинники: люди, продукція, прибуток. Якщо першому чиннику приділяти недостатню увагу, то про решту вже можна й не говорити.

- Звичайно. Я вважаю, що в нас кадрова проблема вирішена. Колективи наших підрозділів у Житомирській, Закарпатській, Львівській і Рівненській областях очолюють люди з великим досвідом, здатні вирішувати досить складні інженерні та організаційні питання. Можу навести приклад. При запуску трубопроводу до Угорщини нам потрібно було на місяць прийняти на роботу 100 чоловік, забезпечити їх перевезення, контроль, зв’язок, харчування, зміну, ліхтарями, врешті-решт. Це все було зроблено. Можете собі уявити, що таке, маючи понад 100 своїх штатних працівників, прийняти ще 100 тимчасових і організувати чітку роботу більше 200 чоловік.

Це для мене стало визначальним фактором у вирішенні долі одного з наших працівників, який, на мою думку, не зовсім відповідав своїй посаді. Однак у складній ситуації він показав себе чудовим організатором і виконавцем. І саме це - головне. У рядовій, звичайній ситуації є кому його підстрахувати, а в складній - не кожен може взяти на себе відповідальність та організувати справу. Зміг він один.

- Кажуть, що ділова репутація - один з основних видів капіталу, який наскільки легко втратити, настільки важко поновити.

- В тому, що ділова репутація - це теж капітал, я ніколи не сумнівався. Якби думав інакше, напевне, не працював би директором підприємства. Я дуже дорожу своєю репутацією, уникаю брати участь у будь-яких сумнівних справах, завжди ретельно аналізую всі пропозиції та прогнозую їх наслідки. Саме тому, вважаю, ділова репутація - як моя, так і

ДП “ПрикарпатЗахідтранс” в Україні - досить висока. Люди кажуть: якщо продукт закачаний у трубопровід, він буде доставлений вчасно і в повному обсязі. Слово наше - моє і колективу - ніколи не піддавалось сумніву.

- Чи праві ті, хто вважає, що успішними в діловому світі чоловіків роблять жінки?

- Поза всяким сумнівом. Не було б такого надійного тилу, яким у мене є моя дружина Віра Олексіївна, не було б тої підтримки, яку надають мені діти - син Діма і дочка Олена, я ніколи б не досяг того, що маю в житті: в мене на це не вистачило би часу. Сьогодні, щоб я більше приділяв уваги роботі, дружина взяла на себе всі сімейні клопоти. Виходячи з власного досвіду, вважаю однозначно: успішними чоловіків роблять жінки, які поряд. За це я глибоко вдячний своїй дружині. Поки ми разом, я буду вважати себе успішним.

- Ви погодитеся з тим, що добру дружину не замінять ніякі друзі?

- Ця теза доволі спірна. Добру дружину, безперечно, друзі не замінять, але й без них не можна. Коли є добра дружина і добрі друзі, людина, як правило, і в житті успішна.

- Що Вас ще цікавить у житті, крім роботи?

- У свій час я серйозно захоплювався спортом, до недавнього часу, поки дозволяло здоров’я, грав у волейбол з нашими працівниками. Зараз трохи колекціоную марки України, бо тут живу, і Білорусі, бо це моя історична Батьківщина. Ще збираю ювілейні та пам’ятні монети незалежної України, а також вітчизняні та іноземні монети різних часів. Головний для мене принцип у нумізматиці - географічний: бодай по монетці з кожної держави, особливо невеличкої та маловідомої.