№210 від 20.10.2005p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Звичайне диво
Коли відкривається новий медичний центр - це завжди свято. А особливо, якщо така подія відбувається в області, де протягом року з 15 тисяч дітей, які народжуються з перинатальними ушкодженнями нервової системи, пологовими травмами, вродженими вадами, майже 20 відсотків стають інвалідами.
Головним же завданням лікувального закладу є адаптація дітей з обмеженими можливостями до повноцінного життя в суспільстві. Саме такий центр реабілітації хворих і покликаний відновити їхнє життя.
Отже, відкриття Рівненського обласного центру медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи стало своєрідним ковтком свіжого повітря та надією на одужання не тільки для хворих дітей міста, а й області, котра перебуває на останньому місці за показниками кількості інвалідів в Україні. Про покликання оздоровчої установи розмова кореспондента “РР” з головним лікарем вищезгадуваного реабілітаційного центру та президентом фонду “Світ матері і дитини” Наталією Глибович (на фото зверху).
- Пані Наталіє, з чого ж усе починалося? Адже Ваш центр функціонує лише півтора року.
- Звичайно, нагальна потреба у створенні спеціального лікувального закладу для допомоги дітям з особливими потребами назріла давно. Тим паче, що подібні установи для реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи існували на той час вже у кожному обласному центрі, крім нашого...
А починалося усе в “далекі” 1990-ті роки. Тоді я, “спаливши всі мости”, поїхала у Польщу на заробітки, щоб вижити у складних умовах. Хоч і встигла на той час уже пропрацювати головним педіатром міста, обласним неонотологом, завідуючим відділенням пологового будинку №2, головою педіатричного товариства області.
Працюючи гувернанткою, одночасно складала іспити, щоб влаштуватися на роботу у Польщі. Саме тоді я мала можливість спілкуватися з нині моєю хорошою знайомою, а тоді професором та головним геронтологом (лікар для літніх людей) Варшави. Ми разом їздили усією Польщею по будинках опіки пристарілих, відвідували їхні центри реабілітації дітей з ушкодженнями нервової системи.
На той час я вже працювала в одній з лікарень Варшави. Саме тоді й зрозуміла, що чиню неправильно. Я більше потрібна в Україні, аніж за кордоном. Так виникла мрія побудувати в Рівненській області центр для дітей з органічним ураженням нервової системи.
- Але ж, щоб це зробити, просто однієї мрії недостатньо...
- Звісно, відкриття центру було б неможливим без активної допомоги й участі влади, яка розуміла всю його нагальність. І ось у липні 2002 року на сесії обласної ради ухвалили рішення про створення такого медичного закладу, а через два місяці я стала головним лікарем.
Однак про виділення окремого приміщення в той час не було й мови. Ми прийшли на руїни колишньої аптеки обласної дитячої лікарні площею всього 365 квадратних метрів. Відремонтований заклад хоч і був замалим для реалізації всіх задумів, проте виявився компактним та затишним.
І, як зазначають “наші” мами, це не лікарня, а кімнати відпочинку, де все максимально облаштовано для вразливої психіки дитини. А це найголовніша передумова одужання хворих діток.
- Наталіє Федорівно, що ж так суттєво відрізняє Ваш реабілітаційний центр від звичайних медичних закладів, що беруться лікувати пацієнтів із захворюваннями нервової системи?
- Буваючи на міжнародних конференціях та симпозіумах, мені доводилося чути про новітні методики, які допомагають у багатьох випадках, що вважалися раніше безнадійними. Так, у країнах Європейського союзу тими методиками реабілітації, про які ми ніколи не чули, тривалий час лікують дітей з патологією нервової системи.
Одна з таких методик активно запроваджується у практику і в нашому центрі. Вона названа іменем чеського лікаря Вацлава Войти - Войта-діагностика та Войта-терапія. До речі, і наш начальник медичної частини Лілія Зорук мала нагоду освоювати Войта-діагностику у місті Вроцлав. Ця унікальна методика ґрунтується на використанні вроджених рефлексів руху, які дитина має від природи; дозволяє на ранніх стадіях виявляти та лікувати порушення рухової сфери у малюків першого року життя. Лікування потребує наполегливості і тривалого, щоденного багаторазового повторення комплексу спеціальних вправ.
- Але ж ці вправи передбачають, практично, щоденне відвідування Вашого центру...
- Саме на це й орієнтована дана методика. Це важко. У нас немає автомобілів, щоб доставляти дітей у центр. Медичні психологи разом з логопедами та педагогами проводять діагностику рівня розвитку психічних та мовних функцій дитини, надають консультативну психотерапевтичну та педагогічну допомогу, включаючи гармонізацію соціально-психологічного клімату в сім’ї. Працюють у нас педагоги та педіатри, лікарі лікувальної фізкультури, рефлексотерапевти.
- І все ж таки, декілька слів про майбутні плани та перспективи...
- З радістю скажу одразу, що нещодавно ми отримали розпорядження від голови облдержадміністрації Василя Червонія про бідівництво нового реабілітаційного центру. Для цього нам виділили поряд із дитячою лікарнею 1,4 гектара землі.
Звичайно, планів багато, наприклад, хочемо зробити басейн на вулиці, під сонцем...
- Дякую Вам і бажаю успіхів!
20.10.2005 | Олександр ДЖИГИРЕЙ |
Рівне-Ракурс №10 від 20.10.2005p. На головну сторінку |