У що вдягнутий Отаман?

У конкурсі на кращий проект пам’ятника провіднику «Поліської Січі» Тарасу Бульбі-Боровцю у Рівному переміг творчий колектив рівненських митців, очолюваний скульптором Володимиром Стасюком та архітектором Володимиром Ткачуком. За задумом переможців, отаман «Олевської республіки», за плечима якого виринають з червоного гранітного трикутника (ця геометрична фігура символізує вільний від німців і совєтів клаптик землі в районі Слуцька-Гомеля-Житомира) бійці «Поліської Січі» УПА, стоятиме між двома магазинами на початку вулиці Директорії в обласному центрі.

Центральну фігуру пам’ятника автор монумента вдягнув у однострій, котрий деяким членам рівненської громади здався схожим на військову форму офіцерів вермахту. «Чи доречно ставити посеред українського міста, яке під час другої світової постраждало від німецько-фашистських загарбників, постать, що нагадує генерала третього рейху?» – запитує відомий рівненський скульптор Петро ПОДОЛЕЦЬ. Це запитання ми переадресували автору скульптурної композиції Володимиру СТАСЮКУ.

– Про конкурс наша творча група дізналася за три тижні до його завершення, – розповідає пан Володимир, – отже, часу на роздуми у нас майже не залишалося. Втім, загадкова особистість військового, політичного та громадського діяча, яким був Тарас Бульба (справжнє ім’я і прізвище – Василь Боровець), мене заінтригувала досить давно.

Якщо вірити опублікованим у пресі матеріалам (у тому числі – статтям самого Поліського Отамана), виходить, що Василь Боровець був не лише патріотом-вояком, а й шляхетною, толерантною, освіченою людиною. Тож варіант, у якому генерал-хорунжий тримав би в руках автомат чи гвинтівку (або, як у двох інших проектах – меч) для мене був неприйнятним. Не хотілося також наслідувати монументи радянських часів з їх обов’язковою пафосністю, стилізацією під “Трептов-парк” та інші “меморіали слави”. Тому у нашому ескізному проекті Тарас Бульба-Боровець стоїть у спокійній, впевненій позі.

Щодо однострою, то закиди про нібито фашистську форму генерала просто недоречні. Згадайте історичні факти: на початку війни повстанці одягалися у те, що знаходили на захоплених інтендантських складах поляків, а згодом пішов справжній різнобій: радянські гімнастьорки і німецькі мундири тощо. Були навіть варіанти, коли, щоб відрізнити своїх від чужих, домовлялися, щоб якась частина одягу (верх чи низ) була військовою, а якась (штани, сорочка) – цивільною.

Подивіться на портрет з архіву, який ми навмисно помістили поруч з пояснювальною запискою до ескізного проекту. На ньому – Тарас Бульба Боровець у новому однострої, “дизайн” якого, за нашими припущеннями, був створений художником-повстанцем Нілом Хасевичем. Дійсно, дещо в ньому було запозичене з німецької польової форми гітлерівських часів – до речі, однієї з найзручніших і до сьогоднішнього часу. Хіба доречніше було вдягнути генерала у радянський мундир або, як дехто пропонував, у шкіряний плащ на зразок есесівських? Чи, може, впасти у псевдокласицизм і загорнути пам’ятник у римську тогу?

Неофіційний коментар

Голова Рівненської обласної організації НСХУ Феофан БОБРИК: – Жоден з представлених на конкурс проектів не відповідає моєму уявленню про те, яким повинен бути пам’ятник ватажку УПА. У проекті, який визнано кращим, автори йшли не від історичної постаті, героїчного образу, а від, так би мовити, звичайного портрету. Та й фотопортрет, на який посилається Володимир, скоріше за все зроблений під час вишколу в німецькому війську. Уявіть, як виглядатиме ця довжелезна фігура у бронзі, якщо її реальний розмір сягне чотирьох метрів заввишки? Хто це буде? Дон Кіхот?

Художниця, член НСХУ Тетяна ЛУКАШЕВИЧ: – Через подібні пам’ятники наше місто поступово перетворюється на цвинтар. Такому монументу місце на меморіалі десь на кладовищі. А на маленькому майданчику між магазинами і фонтаном краще розмістити якусь меншу, “домашню” скульптуру – на кшталт тих, що прикрашають вулички і майданчики Одеси та Києва.