Саксофон - холодний, з металу, а кларнет - “тепле дерево”…

Ідучи коридорами цього закладу, мимоволі набираєшся якоюсь невідомою духовною наснагою... Дух мистецтва так і прокрадається до самого серця. Не дивно, що Славко так багато проводить тут часу.

Зараз він закінчив третій клас загальноосвітньої школи №18. Займається грою близько трьох годин на день. Читає книжки, любить комп’ютер (мабуть, як і всі підлітки). У нього в сім’ї майже всі пов’язані з мистецтвом: мама - художник (останнім часом займається дизайном), бабуся грає на фортепіано, а дідусь, Михайло Іванів, його справжній найкращий друг - концертмейстер камерного оркестру. Дідусь, до речі, був присутній при нашій розмові, адже якраз у цей час займався з онуком. Ярослав з дитинства має дуже близький зв’язок з дідом. Мабуть, їх поєднує невимовна любов до класичної музики... Обидва обожнюють Моцарта, хлопцю ще подобається джаз.

“Насправді ж, - розповідає Ярослав Гресь, - з початку я хотів навчитися грати на саксофоні. Та перед цим обов’язково потрібно опанувати теорію і техніку гри на кларнеті. Згодом я зрозумів, що саксофон - холодний, з металу, а кларнет - “тепле дерево”, яке несе в собі щось природне, близьке. Бувало, граючи в оркестрі, настільки захоплювався, що починав вести свою партію попереду.”

Загалом юний музикант зовсім не сором’язливий. І в нього унікальне відчуття музики. Переконана, що хлопчина грає від серця, яке, напевне, - одне з найщиріших. І ще Ярослав упевнений, що він - вільна людина. Дідусь зазначає, що ніколи не намагається змінити його з середини, він просто вчить азів гри на кларнеті.

Ярослав дуже вдячний своєму вчителю та наставнику Богдану Кальмуку. Вважає, що це не тільки найкращий на Рівненщині майстер своєї справи, а й один із найталановитіших педагогів у всій Західній Україні. Рівняється кларнетист на одного з найвідоміших світових музикантів - поляка Войтека Морозека. Він просто захоплюється його музичною грою. Подобається Славку і київський квартет “Оптимум”.

Про працелюбність хлопця можна судити і за цікавим фактом, який розповів пан Михайло: “Коли пішли робити обстеження у зв’язку з лікуванням алергії у Ярослава, виявилось, що його легені на 12,5 відсотків більші норми!” Уявляєте?!.

Ярослав вважає, що багато друзів не буває. Його найкращий друг - Тарас, та, звичайно, музика. Вона - в його серці, думках та руках.

Радує те, що однокласники сприймають його захоплення (а точніше, це вже справа його життя) на ура, розуміють, що звуки музики - магія, що впливає на людей.

Впевненість у правильності покликання цього надзвичайно талановитого та приємного юнака підтвердило соло Ярослава особисто для автора публікації. Сплетіння музичних звуків - насолода, яку варто відчути всім.

Кларнет під час гри всередині зволожується (від конденсації повітря). Тому всі музиканти знають, що треба завжди класти інструмент догори клавішами. Одного разу, під час виступу оркестру, хтось в перерві поклав його навпаки. Вся волога наповнила клавіші... І ось картина - музикант впевнено бере кларнет, починає грати... І розуміє, що звук якийсь не такий. Всередині булькотить, клекотить. Звісно, виконавець до кінця виконав своє завдання, але скільки посмішок та жартів це викликало у залі! Присутні із завзятістю аплодували такому оригінальному виконанню та неймовірній витримці музиканта.