До Cибірячки у Дубрівку

Маршрутка “Рівне-Дубно” зупинилася у селі Дубрівка навпроти АЗС. Цю зупинку називають “Райка”, бо у найближчій хатині живе тітка Рая, яка колись працювала на автозаправці. Хитромудрі водії чомусь назвали автобусну зупинку на її честь. Якщо пройти повз будинок тітки Раї, то через дві хатини побачимо помешкання знахарки - проста сільська хатина, оточена фруктовими деревами та лікарськими травами. А ще у дворі бігає багато маленьких діточок - це внуки та правнуки бабусі Сибірячки.

Усміхнена, хоч дещо втомлена, привітно зустрічає гостя, виходячи з городу. Поправляючи хустку, віджартовується: мовляв, навіщо оце про мене писати в газету? Але все ж запрошує в хатину...

- Питаєте, з якою бідою звертаються люди? Та з різною! Батьки привозять дітей із крикливцями (безпричинний хронічний плач), з переляком, заїканням, дорослі - зі “сквозняками”, бородавками, іншими шкірними хворобами і не тільки. Яйце все покаже, - додає, - а льон випалить…

Бабуся на моє прохання принесла “чарівний” знахарський кошичок: тут зберігається інвентар знахарки - свічки, льон, ніж, лляне полотно, віск, свячена вода (із святих місць з Онишківець, Почаєва). Під час розмови з бабусею дізнаюся, що вона яйцем спочатку діагностує людину, обводячи навколо неї цим продуктом, промовляючи молитви (до слова, явка “пацієнта” не обов’язкова - достатньо принести його одяг - авт).

Потім розбиває і кидає яйце у воду, де відображається скановане біополе людини. Знахарка по ньому бачить, що турбує хворого і починає зцілення: викачує яйцем, виливає на віск, випалює неміч на клоччі льону. Останній ритуал - ефективний, але рідкісний нині. Люди забувають про нього, зрештою, як і про інші давні знахарські методи. При випалюванні на клоччі знахарка садить людину на стілець, накриває її полотном і кладе льон на найбільш уражену частину тіла “пацієнта”, підпалюючи клоччя. “Якщо вогонь від льону йде вгору, аж до стелі піднімається, значить людина видужує”, - пояснює бабуся.

- А чому вас називають Сибірячкою?

- Я народилася на Дубенщині, однак більшу частину життя прожила у Сибірі - вивезли на роботу, коли мені було 16 років. І лише у 1981 році знову повернулася на Батьківщину. Отож, люди назвали Сибірячкою. Я вже звикла, - посміхається.

- Чи відчуваєте на собі чуже горе? Як захищаєтеся від негативу?

- Звісно, важко після прийому людей. Допомагають молитви. Ввечері викачую себе яйцем. Роблю це самотужки, інколи племінниця допомагає. Але найголовніше - це віра в Бога, вона завжди підтримує і дає відновлювати втрачені сили.

А ще бабуся ніколи не приймає людей у християнські свята та неділю. Зазвичай усе, що потрібно мати, йдучи до знахарки, - три яйці. Про плату ніколи нікому нічого не каже - вже хто як віддячить. Сьогодні пані знахарка все рідше приймає людей, бо ж знесилена - пережила складну операцію на жовчному міхурі. Попри те, не перестає допомагати людям. Просто така вона людина - живе, щоб творити добро, як і заповідав Господь...

Поради від бабусі Сибірячки

• Якщо дівчина чи жінка щоранку умиватиметься настоєм із любистку - буде завжди випромінювати здоров’я, красу та подобатися чоловікам. Дівчаток із дитинства на Поліссі купали у настої з цієї рослини. Нею добре споліскувати волосся. Лікарські трави краще збирати у четвер до сходу сонця.

• Майстерність знахарства може опанувати будь-яка людина, у якої до цього лежить душа. Важливо здобувати знання не з книжок чи рукописних книг, а біля знахаря-вчителя. При цьому потрібно все “ловити на ходу”, не записувати. Важливо, щоб через долоні відчутно проходили біотоки. Перевірити себе можна наступним чином - прикладіть долоню до будь-якої частини свого тіла на відстані два сантиметра. Якщо відразу відчули тепло - значить у вас є великі шанси стати знахарем.