Не бийте по голові!

Павло з Дмитром - друзі, так би мовити, “без гальм”. Їдуть вони на мотоциклі з коляскою в сусіднє село на п’янку до Миколиного брата. Напівдорозі зупиняє їх даішник - товстий, вусатий. Глянув на них і починає їх “лікувати”:

- Що ж ви, хлопці, без шоломів їздите? А раптом - аварія? Шолом, знаєте, удар в 400 кілограмів витримує. А ви, бовдури, без шоломів…

І так далі. Отож, заплатили штраф і поїхали далі. У гостях непогано “погуділи” години зо дві. Аж раптом дзвонить кум Миколи:

- Ви де?

- У брата, шашлики “замутили”.

- Я щойно до тебе додому приїхав, заїдьте за мною.

Микола довго впирався, але кум його вмовив. Дмитро згадав про даішника, і почав щось шукати. І тут помітив звичайного дитячого м’яча - гумового, темно-зеленого кольору з червоною смужкою посередині. І каже:

- А давай, ми його навпіл розріжемо і замість шоломів одягнемо, - може, менти не помітять.

Сказано - зроблено. Їдуть вони назад. Замість шоломів - половинки м’яча на голови одягнуті. Микола був за кермом, тож йому доводилося трохи крутити головою. Зрозуміло, що зустрічний вітер його півм’яча з голови здув. Водій оглянувся, плюнув і вирішив не зупинятися.

Знову біля перехрестя їх гальмує той самий даішник. Він, очевидно, теж час даремно не витрачав - погляд розфокусований, посмішка самовдоволена:

- Ага, - каже, - знову-у-у ви?..

Схвально дивиться на Дмитра, який нишком сидить з м’ячиком на голові в колясці й звертається до водія:

- Що ж ти, хлопче, шолома не одягнув? Твій товариш - он, молодець... А шолом, він завжди потрібен, якщо аварія яка, або ще що, він удар у 400 кг витримує.

Після чого він, для підтвердження своїх слів, із усієї сили як влупить жезлом Дмитра, що сидів у колясці, по м’ячу…

Після істерично-конвульсивних рухів Дмитра міліціонеру продовжувати розмову далі перехотілося і він їх відпустив за умови, що вдома вони одягнуть усе, що потрібно.

Коли забрали кума, довелося в сараї шукати шоломи.