Батькова воля

По-різному склалася доля в синів. Дмитро був старшим за Максима на два роки. Навчався в школі добре, тож батьки покладали на нього великі надії, підтримували, допомагали у всьому. Після закінчення інституту працював головним інженером на заводі, згодом вступив до партії. З цього, мабуть, і почалася його кар'єра. Наполегливість та кмітливість Дмитра помітили, тож досить швидко він по щаблях службової драбини дійшов і до обласного центру.

Максиму ж судилася інша доля. З дитинства хворобливий, він залишився біля батьків. Не закінчував інститутів, лише професійно-технічне училище, після чого все життя працював на заводі електрозварювальником. Як кажуть, жив на одну зарплату.

Відтак, Пилип з Софією залишилися самі. Але Максим з дружиною не забували їх. Постійно допомагали по господарству. Дмитрові ж ніколи було, він завжди був заклопотаний своїми справами.

Коли Софію розбив параліч, невістка Валентина доглядала за свекрухою, як за рідною матір'ю. Старша ж невістка Оксана навіть і не підійшла до неї ні разу. Коли востаннє приїхала з Дмитром, увійшла в кімнату, де лежала хвора свекруха, скривилася і, не привітавшись, вийшла.

Невдовзі Софію поховали. Після смерті дружини, з якою прожив 58 років, Пилип довго не втримався, прикувала і його хвороба до ліжка. Три місяці лежав батько. Старша невістка і не навідалася жодного разу. Коли відчув Пилип, що сили його залишають, забажав, аби приїхав старший син. Сиділи сини та невістки біля батька, він дивився на них мовчки зі сльозами на очах, ніби просив порятунку:

- Дітки мої, я прощаюся з вами, бо відчуваю, що йду вже до матері. А ви живіть дружно. Не ображайся, Дмитре, але хату я заповідаю Максиму. Це моя остання воля. Чи не будеш перечити?

Було видно, як старша невістка змінилася на обличчі.

- Ні, тату, - спокійно відповів Дмитро, - хай буде так.

До ранку батька не стало.

Спливав час. Максим робив ремонт у батьківській хаті, перекрив її шифером, облаштовував обійстя. Коли минуло шість місяців після смерті Пилипа, пішов у нотаріальну контору, аби переоформити будинок на себе. Оскільки офіційного заповіту не було, йому потрібно було взяти у старшого брата письмову відмову від спадщини. Проблеми в цьому Максим не бачив.

Та помилявся, бо коли повідомив про це Дмитрові, той негайно приїхав з дружиною та заявив:

- Якщо хочеш отримати хату, сплати мені тисячу доларів.

У Максима аж в очах потемніло.

- А як же остання батьківська воля? - тільки й запитав.

Тут втрутилася Дмитрова дружина:

- Якщо не хочете платити, оформлюйте спадщину на двох, і ми свою частку продамо.

Змушений був Максим на старості років залишити вдома хвору дружину та їхати на заробітки, щоб розрахуватися із заможним братом.

Коли брав Дмитро гроші від Максима, рука не тремтіла. Але чи думав він у ту мить, що кошти, зароблені братовим потом, розійдуться, а життя продовжуватиметься?