З булавою на зловмисника

Голова Острозького районного суду, кандидат юридичних наук Сергій ШТОГУН, який сьогодні розглядає цю справу, згадує її як одну з найбільш неприємних у своїй практиці:

- Найперше мене вразило те, як проводилося слідство. Постраждалі впізнають нападників, дають свідчення, але доказів вини немає. Підозрюваних звільняють, апеляційний суд касує це рішення, і справу передають до нас в Острог. Я починаю розгляд, шукаю докази. Привозять булаву - жінка каже, що це не та. Через три місяці привозять футболку господаря, на якій, за результатами експертизи, була кров двох людей. Я ініціюю передачу футболки на експертизу ДНК в Київ, яка показує, що наявна кров тільки однієї людини. Тобто має місце підтасування доказів. От і скажіть мені: як я тепер маю дивитися потерпілим у вічі? Що я можу їм сказати? Що в нас недосконала система міліції і суду, що в нас усе купується? Та вони ж тепер усіх нас будуть мірити одним мірилом.

Суддів готує

не інститут, а життя

- Нині в Україні точаться суперечки про те, бути чи не бути суду присяжних, мовляв, - це суд емоцій, а не закону, - продовжує Сергій Григорович. - Але ж якби не треба було емоцій, вироки міг би виносити комп'ютер. А судити людину може тільки людина. Під час розгляду справи суддя має віртуально побувати в ролі і потерпілого, і підсудного, має пропустити через себе, свої нерви, здоров'я всю ситуацію. Якщо він цього не зробить, то це не суддя. Хоча насправді це не так просто.

Крім того, я переконаний: щоб суддя усвідомив, куди він відправляє людину, мусить сам хоч трохи попрацювати в місцях позбавлення волі. Тільки тоді він буде адекватно призначати покарання. Адже суддів готує не інститут, а життя. Не кожен може подивитися людині в очі й сказати: я даю тобі шість років. І взагалі, цю останню крапку ставити дуже важко.

- А яке найважче покарання ви призначали за свою практику?

- Декілька років тому я розглядав справу про вбивство сином матері. Конфлікт між рідними полягав у тому, що мати не дозволяла синові одружуватися з жінкою, в якої вже була дитина. Вони до того довели один одного, що чоловік не витримав і в розпалі суперечки вдарив матір разів з двадцять лопатою по голові (вони саме копали картоплю на полі), загорнув тіло в якесь рядно і скинув у канаву. З одного боку, страшна жорстокість - єдиний син вбиває рідну матір, яка виховала його без батька, з іншого - от до чого може призвести надмірна материнська любов.

За цей злочин я присудив тринадцять років позбавлення волі. А в тюрмі щодо цього числа існують певні повір'я, - тому засуджені краще сидітимуть п’ятнадцять років, але тільки не тринадцять.

- А ви не боїтеся, що злочинець, якого ви посадили в тюрму, повернеться і захоче вам відомстити?

- Пригадую, якось мені писали з місць позбавлення волі, мовляв, повернемося, відомстимо. Але я переконаний, що основний захист судді - це безпристрасний розгляд справи і винесення справедливого вироку. Свого часу, одразу після армії, я деякий час працював у місцях позбавлення волі і переконався, що будь-яка людина, потрапивши сюди, передумавши і зваживши все своє життя, відчуває, повелися ви з нею справедливо чи ні. Чесному, незалежному судді немає чого боятися.

- Ви вважаєте себе незалежним суддею? Чи не важко вам?

- Зрозумійте, що незалежність - це зовсім не абстрактне поняття. Суддя, в першу чергу, має бути незалежний фінансово, на нього не повинна мати вплив будь-яка сторона, органи прокуратури, виконавчої, законодавчої влади. А нині у нас, не секрет, що кожен депутат, користуючись своєю посадою, пише записки в суд, мовляв, розгляньте таку справу, врахуйте такі й такі інтереси. Якось, будучи в Німеччині, я мав нагоду поспілкуватися з заступником начальника Ганноверської поліції. Питаю в нього, як живуть, чи беруть хабарі. А він так здивувався і питає: «А навіщо? У мене зарплата 10 тисяч євро, та ще всілякі пільги. Та варто хоч раз проколотися, і я втрачу це все. Навіщо я маю так ризикувати?!»

Втім, жити в суспільстві й бути від нього незалежним неможливо. Але ж є різні ситуації. Буває, що людина їхала в нетверезому стані й просить зменшити міру покарання, бо можна позбутися прав, а можна тільки штраф заплатити - це одне. А якщо людина вбила чи вчинила ще щось страшне - то ні про який компроміс не може бути мови.

- Нещодавно у всіх на вустах була ситуація з Рівненським міським судом, на його адресу було сказано багато не дуже приємного. Як ви вважаєте, чи правомірними були закиди на адресу ваших колег?

- Свого часу я був одним з ініціаторів перевірки Рівненського міського суду. Я бачив, що там є багато недоліків, але найперше я пов'язую це з тим, що в Рівненському суді надзвичайно велике навантаження на суддів. Тому підстав для звільнення жодного з них немає.

Насправді подібна ситуація спостерігається по всій країні. Уже 15 років триває реформа судової системи, а громадяни так і не відчули, що суди стали ближчими, доступнішими, простішими. Люди не повинні плутатися, в який суд їм слід іти, хоча зараз навіть судді не завжди у цьому орієнтуються.

За кордоном ніде немає господарських судів, які розглядали б спори між установами та організаціями, - там є комерційні суди. А у нас дядькові з села, якому з вирощених ним буряків дали цукор меншої цукристості, треба звертатися в цивільний суд, а якщо він зареєструється як приватний підприємець - то вже в господарський. Для чого, питається, сьогодні дві судові ланки, які, по суті, дублюють роботу одна одної?

Шлях в Європу - через незалежні суди

- Якщо ми хочемо йти в Європу, нам треба вибирати класичний європейський варіант і на його основі орієнтуватися і проводити судову реформу, - говорить Сергій Григорович. - Чому одна з вимог Ради Європи - привести у відповідність судову систему? Тому що не підуть сюди інвестиції, якщо не буде надійного захисту. А це і є сильна незалежна судова система. Парадокс полягає в тому, що мало хто зацікавлений у тому, щоб у нас була справді незалежна, чітка судова система. Кожен хоче, щоб суди служили йому. Але це палка з двома кінцями: поки при владі одні - суди служать їм, а завтра будуть служити іншим. Якби ж при владі були розумні люди, вони б у першу чергу зробили незалежні суди, які б захищали їх самих.

Після Помаранчевої революції я написав статтю, яку друкували в «Урядовому кур'єрі», про те, що в нас є незалежні судді, але немає незалежної судової влади. На мою думку, Ющенко не став би Президентом, якби не сильні, незалежні судді. Подібні питання має вирішувати не парламент, не натовп, не майдан, а саме суд, як і в усьому цивілізованому світі. Оце яскравий приклад ролі суду, і до цього нам треба прагнути.