Різдво без колядки - як пісня без слів

Бажаючих виконати різдвяні колядки виявилось чимало. Про це свідчить перелік учасників концерту, серед яких переважно були хорові колективи: “Ремісолька” та “Горинь” міського Палацу культури, “Унісон” Дитячої музичної школи №1 імені М.Лисенка, “Фантазія” дитячої музичної школи №2, фольклорний ансамбль “Горина” інституту мистецтв РДГУ.

Як розповіла головний спеціаліст управління культури й туризму Рівненського міськвиконкому Ілона Барабаш-Зиволь, виступ, як-то кажуть, “під відкритим небом” став своєрідним прикладом надзвичайної людської відданості своїй справі. Погодьтеся, не кожен спромігся би вистояти на одиннадцятиградусному морозі (!), та ще й з таким завзяттям виконувати різдвяні пісні. “Радує те, - зазначає пані Ілона, - що згоду виступити дали навіть колективи студентів мистецьких факультетів, не дивлячись на те, що змушені були проводити Різдво не зі своїми рідними, а, даруючи нашим землякам справжню радість різдвяної казки”.

До слова, на солодкі подарунки учасникам фестивалю міська влада виділила десять тисяч гривень. Пані Ілона розповідає також, що значних коштів потребує технічне озвучення заходів. Облаштування одного такого заходу обходиться управлінню у 2,5 тисячі гривень.

Наступним етапом фестивалю “Різдвяні піснеспіви” стали виступи колективів 8-9 січня у трьох храмах Рівного: Свято-Покровському, Свято-Воскресенському соборах та Свято-Троїцькій церкві с.Басів Кут. У цих концертах, до речі, вже брали участь і обласні ансамблі з Городища, Млинова, Здолбунова тощо.

За словами пані Ілони, фестиваль триватиме до кінця новорічних свят і урочисто завершиться в Рівненському обласному музично-драматичному театрі 19 січня на Водохреще.

…Різдво зажди надихає на душевний спокій. Кажуть, що в цей день є й такі, хто плаче. Цього року я була такою. Тому, навіть не замилюючись, зайшла до Свято-Воскресенського собору. З розписаних стін на мене “дивилися” лики святих. Раптом мені стало так легко і затишно в цій атмосфері. Я помолилася Богу, поставила свічки за здоров’я тих, хто поруч, і за упокій тих, хто вже не зі мною. Серце стискалося від болю за помилки минулого…

Аж раптом позаду мене почалися гучні співи і колядування. Я озирнулася. Прихожан зі святами вітав фольклорний ансамбль “Горина”. Десяток гарно вбраних колядників прийшли до собору колядувати. І лише тоді я помітила, що людей у соборі більше, ніж зазвичай. Після “Горини” почав виступати народний хор “Горинь”. Вони прийшли до церкви, аби наповнити свої пісні й душі Божим благословенням.

Згодом я дізналася, що цього дня колядники завітали в усі православні заклади міста, де на них чекало багато слухачів. Серед інших виступав хор Свято-Воскресенського собору “Молитва”, хор “Лебедята”, зразковий хор “Унісон”. Вони намагалися донести до слухачів святість Різдва, граючи на струнах сердець. Щирість, із якою виступали колядники, зачепила не одну душу. Скажу чесно, плакали навіть чоловіки.

Але чому так пізно ми починаємо замислюватися про духовність? Чому ми йдемо до церкви, коли опускаються руки? Так, на Різдво дехто плаче. Але це світлий і радісний день. Тому я бажаю вам жити так, щоб ніколи не плакати в це свято.