Тетяна Давидчук: “Сьогодні люди живуть майбутнім своїх дітей та внуків”

“Щаслива доля звичайної жінки”

- Тетяно, Ви задоволені досягнутим у житті?

- Мій здобуток - щаслива доля звичайної жінки, яка хоче працювати і самовдосконалюватися, яка з роками не соромиться вчитися чомусь новому, прогресивному, щоб володіти знаннями і законами різних форм життєдіяльності суспільства - починаючи від питань місцевого самоврядування і закінчуючи політичними, економічними і соціальними проблемами розвитку країни. На мою думку, такі риси характеру притаманні не лише мені, але й усім Тетянам, яких я знаю, а також багатьом моїм подругам та приятелькам.

В ті роки, коли я народилася, це ім’я було модним. До речі, головний інженер БТІ, як і керівники двох підрозділів підприємства, - теж Тетяни. Нині це ім’я батьки рідше дають дітям. Проте вважаю своє ім’я не найгіршим, а тому вдячна батькам, котрі дали його мені. Між іншим, моя рідна сестра, яка живе в Латвії, народивши доньку, назвала її на мою честь Тетяною.

- Розкажіть про проблеми, з якими приходять люди в БТІ.

- Взагалі, те, що я народилася в місті Рівному, те, що я закінчила тут 18-ту школу, потім - Український інститут інженерів водного господарства, дало мені можливість знати практично половину жителів міста. Цьому також сприяла робота в міських організаціях. Тож до мене в БТІ зі своїми проблемами йдуть і ті, котрих я знаю, і незнайомі теж. Проблеми дуже різноманітні, але всі - життєві. Після того, як Україна стала незалежною державою, з’явилося таке правове поняття як приватна власність. Раніше це було не дуже поширено, а зараз практично 90 відсотків відвідувачів приходять у БТІ, щоб правильно оформити документи, які дають громадянам право, згідно з Конституцією України, розпоряджатися своєю власністю: продавати, давати у користування, заставляти, передавати у спадок.

Це нормальне явище. Зараз люди живуть не лише сьогоднішнім днем, але і майбутнім - майбутнім своїх дітей та внуків, а тому хочуть розпорядитися своєю власністю так, щоб нащадки мали перспективу в житті і якесь житло. Бувають суперечки між чоловіком та дружиною, братами і сестрами, батьками і дітьми, юридичними особами при розподілі якогось майна - у правовому вирішенні цих питань бере участь міське БТІ.

Окрім того, ми обслуговуємо з поточних питань до 30 тисяч чоловік на рік. Звичайно, при такому навантаженні часом бувають деякі непорозуміння в роботі, але намагаємося їх вирішувати. Я високо ціную професіоналізм і віддачу кожного працівника БТІ. Саме цього року, 25 січня, мій заступник, Ольга Щербініна, відзначатиме ювілейну дату свого народження. Користуючись нагодою, хочу особисто і від нашого трудового колективу привітати її з цією приємною подією та побажати здоров’я і гарного життя в нашому колективі.

“Відповідальність, компетентність, толерантність”

- Які вимоги Ви ставите до людей, які працюють з Вами в одній команді?

- Висока відповідальність, компетентність, толерантність і комунікабельність. Хочу звернути увагу на те, що інженер БТІ, який має відповідний фах і вищу освіту, ще на 30-40, а то й 50 відсотків повинен знати і виконувати юридичну роботу. Наші фахівці проходять навчання з правових дисциплін та здають екзамени. Їх фаховий рівень періодично оцінює атестаційна комісія, яка створена на підприємстві.

Наш колектив - максимально жіночий, проте за останні п’ять років у БТІ прийшли молоді хлопці - випускники Національного університету водного господарства та природокористування. Мені дуже цікаво працювати з молоддю, в неї є чому повчитися. Сьогоднішні юнаки і дівчата суттєво відрізняються від мого покоління: у них більш демократичні погляди на життя, вони вміють працювати з комп’ютером, розробляють спеціальні програми, щоб полегшити нашу роботу - наприклад, робити креслення за допомогою комп’ютера.

Сама я теж не шкодую, що закінчила інститут інженерів водного господарства, який у подальшому став університетом: адже знання, які давав і дає цей вуз, - досить пристойні. Моя сестра, яка теж навчалася у “воднику”, каже, що в Латвії її диплом дуже цінується.

- Чи спілкуєтеся часом із закордонними колегами?

- Кожна країна контролює й обліковує нерухомість по-своєму, відповідно до своїх законів. Наше підприємство входить у Всеукраїнську асоціацію “Укртехінвентаризація”, що об’єднує БТІшників усієї країни. Приблизно раз на квартал ми збираємося на наради - в Києві або в інших містах України, на яких зустрічаємося з нашими колегами з Білорусії, Росії, Казахстану, Грузії, Прибалтики, Польщі, Угорщини. Спілкування з ними дає нам можливість порівняти здобутки українських інвентаризаторів із закордонною практикою. Зокрема, російський шлях реформування системи технічної інвентаризації ми вважаємо хибним - в Україні інвентаризаційну справу організовано краще.

“Робота в БТІ - це безперервний потік людей”

- Що у Вашій роботі Вам подобається найбільше?

- Спілкування з людьми. Хоча це досить нелегка ділянка роботи, і не завжди така гладенька, як хотілось би. Але всі попередні роки я набувала досвіду, постійно вирішуючи нагальні людські проблеми. Робота в БТІ - це безперервний потік людей, максимально намагаюсь допомогти їм у вирішенні питань, з якими вони приходять до нас.

Я пишаюся тим, що місцеве самоврядування Рівного уособлює команда однодумців - міський голова, міська рада, керівники комунальних підприємств міста, всі вони працюють дружно і злагоджено. Мені приємно зустрічатися з колегами-керівниками, ми завжди виручаємо один одного. Якщо виникає якась проблема, ти знаєш, до кого звернутися, - тебе вислухають, тобі підкажуть і допоможуть. Спілкуючись із колегами з різних регіонів України, я переконалася: ми дійсно команда. Не скрізь таке є, далеко не скрізь...

- Чи бувають у Вашій роботі випадки, коли Ви близько приймаєте до серця проблеми відвідувачів БТІ?

- Мабуть, дуже морально боляче надавати поради, супроводження і допомагати у прийнятті спадщини дітям, які втратили батьків, які є круглими сиротами, а нерухомість у батьків була. БТІ в такому разі намагається дуже коректно працювати. Ми абсолютно безкоштовно допомагаємо сиротам. У нас дуже тісна співпраця з опікунською радою та з Управлінням сім’ї та молоді Рівненського міськвиконкому. Намагаємося спільно цих дітей супроводжувати - щоб вони, не дай Бог, не втратили житло, ставши жертвами аферистів.

Ми також опікуємося людьми похилого віку, які вже не можуть рухатися і хочуть розпорядитися своїм правом подарувати, продати чи передати у спадок своє житло. В БТІ є безкоштовна послуга: наш працівник виїжджає на місце, пояснює людині, які вона має права, щоб не було, що хтось щось неправильно зрозумів. Людина власноручним підписом підтверджує те, що всі наші пояснення вона правильно зрозуміла. Ці виїзди бувають нечасто, але саме таким чином ми намагаємося допомогти людям похилого віку. Ви бачили, що недавно ми встановили пандус для інвалідів, внизу є для них так звана “тривожна кнопка”, яка підключена до кабінетів. Отримавши виклик, спускаємося до інвалідів, працюємо з ними, виносимо документи.

“Спілкуючись, ми одна одну навчаємо”

- Я помітив, що у деяких установах черги зникають до обіду. А у вас вони є і в післяобідню пору...

- У БТІ такий порядок роботи: до обіду громадяни здають документи і висловлюють те, чого вони хочуть, а після обіду - у нас все розписано по днях - люди забирають свої документи. Кожна справа, кожне конкретне зобов’язання розписано по днях до кінця року. Якщо ми знаємо, що нам треба на 15 березня або 15 квітня виконати ту чи іншу роботу, то вона повинна бути виконана, а відвідувачі мають отримати документи.

Не хочу вихвалятися, але у нас в місті не так багато керівників, які б щоденно приймали людей з особистих питань: один день - вранці, другий - після обіду. Щоденно, крім п’ятниці: в цей день наші фахівці працюють з паперами, професійно вдосконалюються, вивчаючи профільні та юридичні видання.

- Гадаю, що Ваше уважне ставлення до людей та щира турбота про вирішення їх проблем пов’язані з тим, що керівник БТІ - жінка. Жінки, звісно, більш вразливі, ніж чоловіки…

- Це суб’єктивне бачення, насправді все пояснюється об’єктивними причинами. В людей дуже багато питань, тож я хочу розтягнути їх у часі - сьогодні люди прийшли й отримали консультацію, тиждень збирали якусь інформацію, потім знову прийшли радитись. Інколи люди до мене приходять вже як додому. Поки вони ходять, я вже знаю їх біографію за останні роки, знаю їх проблеми, відповідаю на їх запитання. Вони приводять своїх дітей, своїх знайомих і консультуються усі. Навіть якщо людина, змінивши зовнішність - зачіску чи ще щось, називає себе, то я можу за прізвищем пригадати всі її проблеми. Це приходить з роками, з досвідом.

- Чи вистачає у Вас часу для духовного самовдосконалення? Чи ходите на концерти та вистави?

- Я більше прихильна до класики. А ще дуже люблю спілкуватися з цікавими людьми у клубі ділових жінок. Ми разом займаємося спортом, разом ходимо в сауну, разом плаваємо. Ці жінки - всі керівники, всі самодостатні, всі мають власну думку. Спілкуючись, ми одна одну навчаємо. Крім того, в мене недавно народилася внучка. Гадаю, радість кожної жінки - виховувати подібних собі вже у другому поколінні. Я це роблю із задоволенням, і хочу витрачати на це ще більше часу.