Школа відкрила в нас найкраще

Наш клас не любили однолітки. Ще б пак, - 13 “заучок”, які могли дати відповідь на будь-яке запитання, які, замість біганини коридорами школи, пихтіли над книжками і готувалися до уроків. Але ми не ображалися, оскільки чітко планували своє майбутнє і виносили на перший рядок не розваги, а навчання. Ми мали час на все: влаштувати диско, відвідати музей, подуркувати на вулиці...

Пройшло десять років, але я, як сьогодні, пам’ятаю нашу першу дискотеку. Класний керівник Світлана Колік дуже переймалася тим, що дівчат виявилося на одну більше, і чимдуж намагалася знайти ще одного хлопця. Все відбувалося при денному світлі, ніяких сутінок, хованок. Ми стояли один перед одним, хлопці невміло запрошували дівчат на танець... Та й сам танець таким назвати важко, оскільки пари, як неваляшки, на прямих ногах хиталися з боку на бік. З нас сміялися, проте, коли пройшов час і на випускному балі наш клас виступив із вальсом, захопленню присутніх не було меж.

А наші виїзди на природу! Таке не забувається! Ми вчилися розводити багаття, ловити руками рибу, плавати, готувати. В нас були відповідальні за прибирання, на кухні, за безпеку. Ми ловили радість моменту і насолоджувалися кожним днем життя. Ввечері, коли сонце сідало за горизонт, ми збиралися навколо вогнища, грали на гітарі, співали, пригадували кумедні історії життя. І так не хотіли повертатися в місто...

І ось - випускний, двері школи зачинилися й ми поринули у нове життя. Комусь школа подарувала вічне несамовите кохання, що живе й досі, комусь вказала напрямок у житті, когось “попустила”...

Та найголовніше, вона навчила нас дружити - щиро, безкорисливо та на все життя. Можливо, це пов’язано з тим, що нас у класі навчалося небагато, він був вузького профілю - фізико-математичний, а тому нас багато що поєднувало.

Ми навчалися, влаштовувалися на роботу, обіймали посади, одружувалися, народжували дітей - проте ніколи не втрачали зв’язку. Ми знали один про одного фактичне все. І навіть зараз, коли виникають проблеми, ми беремо до рук слухавку і набираємо такий знайомий і рідний номер класного керівника і говоримо... Часто розказуємо про те, що не можемо відкрити близьким і завжди чекаємо на пораду людини, для якої за стільки років ми стали рідними дітьми.

Світлана Григорівна, наш класний керівник, завжди навчала нас відповідати за свої слова, вчинки, ставитися до людей з повагою, і завжди сміливо дивитися вперед.

Тому зараз серед нас є лікарі, дизайнери, військові, начальники... Кожен з нас вивільнив в собі те, з чим він хоче йти по життю, а не те, з чим мусить лишатися. І нам, повірте, від цього неабияк легко. Ми з впевненістю дивимося в майбутнє, оскільки знаємо, що все у нас буде добре.