Юрій Благодир: “Головне - завжди в душі лишатися романтиком”

Минулого понеділка він відсвяткував свій День народження. Втім, зустрітися з паном Юрієм вдалося якраз у переддень його 34-річчя.

- Перше питання, Юрію Анатолійовичу, з історії. Точніше, про родовід та корені...

- Корені маю з села. І ніколи цього не цурався. Батьки мої - лікарі. І, чесно кажучи, в юності чомусь твердо вирішив, що не піду стопами матері й батька. Мабуть, тому, що любив математику та економіку. Цифри, цифри, цифри...

- У школі вчилися, певно, на відмінно?

- Майже. Міг би закінчити зі срібною медаллю, але... Стався невеличкий конфлікт з учителем праці... (Посміхається - Авт.) Ми ж, чоловіки, не можемо без того, щоб не довести свою правоту. А за правилом шкільного життя завжди правий вчитель, а не учень...

Але до вступних екзаменів готувався дуже старанно. Останні два роки в школі займався з репетиторами. Я ж вступав у торгово-економічний інститут у Львові. А торгівля на той час була найпрестижнішим заняттям.

Та й потім, в інституті, відчувалась відповідальність за своє майбутнє. Вчитися було нелегко. У нас щосеместру відсіювали за незадовільне навчання десь біля п’яти відсотків студентів. Чиї б це діти чи родичі не були. Не вчишся - геть. Це викликало повагу до освітян.

- Я так розумію, що Ваш період студентства співпав зі складним періодом у суспільному житті країни...

- Так, це було щось! У мене зі Львовом пов’язані найкращі спогади. Ми, тодішня молодь, розуміли, що назрівають кардинальні зміни. Студенти тоді не підтримували ту чи іншу політичну силу, просто свято вірили в те, що впливають на хід історії України, що зі здобуттям незалежності прийде все хороше звідти, із закордону, все недоступне і тому таке бажане. Це вже тепер молодь стала знаряддям у руках політиків... Колись ми боролися за ідею, а тепер борються проти когось, а не за щось.

Я особливо пам’ятаю 1992 рік... Щотижня ми ставали учасниками “вивихів”. Так називалися молодіжні фестивалі у центрі міста: з концертною сценою, де виступали найпопулярніші виконавці, з можливістю малювати що завгодно на асфальті...

Найцікавіше, що ми були рівні один перед одним, бо кожен добивався у цьому житті всього самостійно. А сьогодні існує серйозний розрив усередині студентської общини: багаті і бідні. Тому зараз студентство - це не пригода, а виживання...

- Найкращих друзів теж у ті роки здобули?

- Так. Наша компанія налічувала близько двадцяти чоловік. Як-то кажуть, один за всіх, і всі - за одного. Найулюбленішим відпочинком були студентські виїзди та походи.

А чого варте проживання в гуртожитку! Зі мною вчилося багато арабів, і всі торгували іноземними речами. Так що у нашому гуртожитку була справжня оптова база.

- Добре, перейдемо до психології сімейних стосунків. Ви за знаком зодіаку Водолій, а Ваша дружина - Козеріг. Фактично, зовсім різні за характером люди. Поділіться секретом сімейного благополуччя...

- Так, ми з дружиною різні. Хоча вона теж фінансист. Але головне - ніколи не втрачати витримку під час конфліктів. Кожному з нас важко поступитися, ми завжди ревниво ставимося до самостійного вибору один одного. Але довіра і підтримка, як кажуть, подолають все.

- А дружина тепер, після декретної відпустки, чим планує займатись?

- Вона ще не вирішила. Можливо, повернеться у банкову структуру, де раніше працювала. Але останнім часом часто замислюється над заснуванням власної справи. Хоча іноді я її попереджую, що це не тільки цікаві ідеї, а й чіткі розрахунки. Щоб реалізувати якийсь проект, треба дуже багато зусиль та часу, і ще більше рутинної роботи з паперами.

- Сьогодні чимало суперечок навколо громадянських шлюбів, штампу в паспорті. Як, на Вашу думку - чи потрібно спочатку пройти період спільного проживання, спільного побуту перед одруженням?

- Я взагалі не консерватор. Але тяжію до того, що не варто робити якихось передчасних кроків у житті на певному етапі повноліття. Вже потім, у зрілому віці, варто оцінювати людину у повсякденному житті.

Звісно, спільний побут - важлива річ. Яскравим прикладом може стати хоча б те, що найміцніші сім’ї - студентські. Тоді кохані проходять період становлення і реалізації в житті. Вони переживають це разом, вивчаючи один одного до найменших дрібниць.

- За кордоном, очевидно, часто бували. Де отримали найяскравіші враження?

- У Відні. Там надзвичайна енергетика історії. Подих предків, так би мовити.

- А в Україні?

- Скажу, може, банально, але найгарніше - в Карпатах. Ми і з сім’єю, і з друзями найчастіше їздимо відпочивати туди. Люблю зимові види спорту. А ще там дуже щирі люди. Якесь все рідне, близьке. Можливо, у таких затишних гірських гаванях корені дають про себе знати?

А з міст, скажу чесно, - Рівне. Це дійсно гарне та зручне місце. Особливо для проживання. Хочеш - за півгодини - на озері, хочеш - у лісі. До столиці недалеко і до кордону. Усі вигоди.

- І, нарешті, найулюбленіший предмет чоловіків - фізкультура. Я бачу, Ви в непоганій формі...

- Аякже. Обов’язково - ранкова зарядка. Люблю вранці поплавати у басейні. Це заряд енергії на весь день.

Не відмовляюсь і у волейбол зіграти. Орендуємо з друзями у якийсь день тижня спортзал і ну-мо розминатися.

У здоровому тілі - здоровий дух!

- І наостанок, Юрію Анатолійовичу, скажіть: за яким принципом варто жити, аби зберегти душевну рівновагу?

- Треба приділяти багато уваги дрібним радостям. Усі вони в сукупності дають відчуття задоволення та спокою в житті.

І, головне, завжди в душі лишатися романтиком...