Злий фатум

Молодий чорнявий Василько працював у колгоспі шофером, часто їздив у відрядження у всі міста України. До роботи був дуже беручкий, отож заробляв добре. Дружина Галя позмінно працювала в Острозькій лікарні та доглядала велике домашнє господарство. Несамовито працьовите подружжя скоро збудувало великий сучасний будинок, хлів, льох, викопали криницю. Згодом збудували гараж і купили машину. Охайний квітничок біля хати радував всім око чудовим розмаїттям квітів. По праву їх називали сільськими суперхазяями. Працьовита і порядна сім’я, в якій підростало двійко сонечок-діток - Іванко і Оленка.

Як відомо - час рікою пливе. Ось уже й Іванка всією родиною та селом випровадили в армію, підросла чарівноока Оленка. Здавалося б, жити та бути батьками, тішитись дітьми, матеріальним статком, красою рідного краю. Але ж ніхто не знає, що його чекає. Бо доля - дама непередбачувана.

Як сьогодні, чітко пам’ятаю той трагічний день - це було 22 вересня 1991 року.

- Галя Василева повісилася, - пресумно сказав сусід Сашко, зайшовши ввечері до хати.

- Як повісилася? Спокійна, врівноважена, порядна жінка і - повісилася? - не йняла я віри.

- Повісилась. Уже і міліція та швидка приїхали, - твердо повторював сусід. - Розповідали очевидці, що Оленка бігла за мамою, яка тримала в руці мотузок, і гірко плачучи, просила не вішатися, - додав Сашко.

До ранку я не могла заснути - усе перед очима стояла молода, гарна і добра Галя, яка чомусь добровільно пішла із життя. Що спонукало її, повну енергії та сил, покинути чоловіка і двох дітей? Невже не відчувала її душенька, що після її смерті на сім’ю випадуть великі біди? Так і до сьогодні ніхто достеменно не знає, що сталося того жахливого вечора - чи то жінка посварилася з чоловіком, а чи то злий фатум ейфорійно кликав її в чорні тенета смерті. Відповідь на це запитання Галя навічно забрала з собою в сиру землю.

Хоронили Галю всією великою родиною і селом. Приїхав на похорони з армії син Іван, який, обхопивши голову руками, у великій зажурі все сидів у садку, гірко плакала-побивалася за матусею Оленка та всі люди, що зібралися на похорони.

…Скоро Василь одружився вдруге. Відслужив у армії та одружився син Іванко - пішов у прийми в Острог. Незабаром дружина-красуня народила двох хлопчиків-янголяток. Знову, здається, жити б та бути…

Виросла та розквітла Оленка. До безтями закохалася у високого вродливого юнака з сусіднього села. Завагітніла. Батько повсякчас дорікав їй цим. Потім було сватання - багате і радісне. Безмежно щасливі молодята, як голуб із голубкою, сиділи за столом. Аж сяяли від щастя батько і мачуха, і вся родина. Ніщо не віщувало розлуки - всі готувалися до весілля.

Але через деякий час жених покинув вагітну Оленку. Ну чому, чому хлопець, який присягався, що ніколи не покине кохану (хай би вона навіть калікою була), неочікувано пішов на такий неджентльменський вчинок? Невже знову злий фатум?

Через незадовільний стан здоров’я лікарі Оленці порадили зробити аборт, на що вона погодилася. Після цього молодесенька жінка розчарувалася у всіх - в рідній матері, яку вона просила не вішатися, а та не послухала її, в коханому, який зрадив, в батькові, який обзивав її непристойними словами.

…Раптово помер Василь - їхав кіньми і миттєво впав з підводи неживий.

…Безпросвітно став пити Іван, залишив дружину з дітьми і перебрався в батьківський дім. Уже тяжкохворий, за горілку виносив з хати меблі, інші дорогі речі та будівельні матеріали, що залишились. Так і помер він у розквіті сил.

Лише Оленка недавно вийшла заміж десь в Одеській області, народила синочка. У дім, який приніс їй лише нещастя, повертатися не хоче.

Сьогодні цей дім стоїть пусткою і темними вікнами, нібито тужить за колишніми своїми хазяями, які так рано пішли з життя.

З етичних міркувань імена змінено.