“Свою Тетяну я отримав на Тетянин день...”

Напередодні свого Дня народження (29 лютого йому виповнюється 36 років) голова бюджетної комісії облради Олег ХОМИЧ на шпальтах нашої газети розповідає про своє особисте життя.

Ще студент -

а вже

бізнесмен

- Обіймаючи таку посаду, Ви, певно, є людиною розсудливою, дуже серйозною та виваженою...

- Так, аж занадто. Як справжній економіст. Ми ж, математики, всі дуже розсудливі. Я взагалі не схильний до божевільних вчинків. Хіба що в молодості (посміхається - авт.) Але ж в тому віці ми всі були максималістами...

- А де здобували вищу освіту?

- Тоді це був Куйбишевський плановий інститут. Коли закінчував навчання (в середині 90-х років) вуз вже називався Самарська економічна академія. На той час це був непрестижний навчальний заклад. Та й спеціальність моя була непопулярна - менеджмент гуртової торгівлі та засобів виробництва.

- А чому ж туди поступали?

- Це було моє особисте бажання. Я прагнув бути незалежним. І знав напевне, що ця освіта дасть мені можливість заробляти гроші. Хоча я народився в Рівному, в тих краях проживала частина моєї сім’ї, яку комуністична партія не пускала до України ще з часів Другої світової війни. Тоді мої предки не схотіли вступати до колгоспу та всіляко допомагали УПА-воякам. І так ланцюжком цей ярлик передавався з покоління в покоління...

Можливо, саме тому для мене визначною подією було проголошення незалежності України та розпад СРСР. З самого початку я брав участь у Народному Русі, ще коли він не був політичною силою.

Я пам’ятаю, наскільки знаковим для мене стало зняття з приміщення нашого інституту металевого надпису “Наша мета - комунізм!”. Потім усе здали в металобрухт. Саме так мені викарбувалось у пам’яті закінчення цілої епохи...

- Наскільки я знаю, Ви вже під час навчання стали директором компанії, що займалася продажем вантажних автомобілів... І розвинули доволі прибуткову підприємницьку діяльність. Якими якостями повинен володіти керівник, щоб успішно очолювати таку компанію?

- Скажу банально. Він повинен правильно організувати людей. Та не тільки... Найголовніше, мабуть, бачити хоча б середньострокову перспективу розвитку економіки у тому сегменті, в якому працює підприємство. Звичайно, й мати своє ноу-хау. Тобто вміти зробити так, щоб видатки були мінімальними.

- Вважаєте, що Вам притаманні такі якості?

- Певною мірою (посміхається - авт.) Коли я очолив підприємство, перше, що мною керувало, - соціальна необхідність грати якусь роль у суспільстві. Хоча, якщо відверто, прагнення матеріальної незалежності та забезпеченості теж було стимулом.

- А що ж тоді зіграло роль у формуванні Вас як бізнесмена?

- Коли навчався у школі, дуже захоплювався туризмом. Для мене це була чудова школа виживання та пізнання світу.

- А зараз хоч іноді вибираєтесь десь із друзями у так звані походи “дикунами”?

- Дуже зрідка. Знаєте, до хорошого швидко звикаєш. Якщо вже побував в п’ятизірковому готелі, їхати отак “наобум” не дуже хочеться. До того ж, коли ти відпочиваєш із сім’єю...

Весілля в День ангела дружини

- До слова, про сім’ю. Дружина ж у Вас теж економіст?

- Так, Тетяна донедавна займалася власним бізнесом. Спочатку це була торгівля товарами широкого вжитку, згодом - будматеріалами.

У нас взагалі цікава історія кохання. Хоча ми навчалися в одному класі, стосунки у нас зав’язалися аж після здобуття вищої освіти. Ми лише п’ять років одружені.

До речі, свою Тетяну я офіційно отримав на Тетянин день. Саме 25 січня ми зіграли весілля. В кафе “Русь”, що якраз над Горинню, влаштували таке собі “свято олігархів”: було лише 30 чоловік... (Якраз телефонує дружина. “Кохана, ти не пам’ятаєш, чи йшов сніг на наше весілля?” - цікавиться Олег Володимирович. “Йшов мокрий сніг....” - з посмішкою уточнює він - авт.)

- Чотирирічного Ярослава, напевне, вже віддали в садочок? Йому подобається?

- МЕНІ подобається. (усміхається - авт.) Без сліз перший час не обійшлося... Та я хочу, щоб він виховувався в колективі. Щоб поставити себе в суспільстві, треба вміти в ньому жити!

Паломництво

в Світловодську

- Пане Олеже, де встигли побувати у 2007 році?

- Якщо брати відпочинок, то найбільше сподобалось у Туреччині - це, взагалі, без коментарів. Не гірше, звісно, як у Криму, от тільки сервіс кращий і ціни нижчі. Варто ще відзначити мою поїздку в минулому році до невеликого міста Світловодськ, що між Донецьком та Харковом. Після політичних подій 2004 року це було своєрідне паломництво до тих місць, де я працював на виборчій дільниці. Я хотів побачити все: храми, славнозвісні печери...

- Чи поділяєте думку, що Західна Україна більше виступає в ролі, так би мовити, краєзнавчого музею нашої країни?

- Не зовсім. Східна Україна - це теж храм нашої культури, правда, степовий. Просто там історія України пов’язана з древніми поселеннями, князівствами, козацтвом. Тому, мабуть, і люди тамтешні відрізняються саме філософією кочівників.

- І наостанок, Ваша точка зору як економіста: скільки років потрібно, щоб Західна Україна втратила статус “утриманки” східняків?

- Я скажу так. З точку зору можливості заробляння коштів ми випереджаємо східні райони на 15(!) років. До того ж у нас набагато більше розвинута економічна свобода. Тоді як на Сході досі дещо феодальний устрій. А статус, як ви кажете, “утриманки” ми давно втратили. Просто нашу економіку, так само як й інших регіонів, держава підтримує за рахунок консолідуючих податків. От і все.