№215 від 24.11.2005p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#А от зі мною була історія...
“Доброго дня, шановна редакціє. Пропоную вам свою розповідь на конкурс “А от зі мною була історія…”.
Трапилося це в жовтні 1990 року. Працювала тоді комірником. А робота така, що не сидиш на одному місці – цілий день бігаєш. Вийшовши якось із цеху, посковзнулася і поламала ногу. Після того лежала цілих вісім місяців.
У народі кажуть, що біда сама не ходить. От і в мене так – невдовзі померла мама. З домкому стали нагадувати, щоб я принесла довідку з домоуправління про те, що поховала маму в місті, а не в селі. Нарешті зібралася в домоуправління. Надворі лід, ходити важко. Словом, прийшла за 20 хвилин до закінчення робочого дня. Отримала довідку і, думаю, зайду на пошту, в магазин. Дорогою зустріла знайомих, поговорили трохи. Поки прийшла додому, чоловік уже повернувся з роботи. Стоїть у дверях і стривожено питає, де я була. Виявилося, що він уже всіх наших знайомих підняв на ноги, переживаючи, де я пропала. Пояснила йому, що ходила в домоуправління і дала в руки довідку.
На кухні насипала собі борщу в тарілку і пішла їсти в кімнату до чоловіка. Щойно зайшла, а він до мене: “Чого ти тут?”. Мені ніби молотком по голові дали. Думаю: “Ну, як це так, я сама прибираю, перу, а він буде мені вказувати, де мені їсти”. Ледве стримуючи сльози, питаю:
— А де мені бути?
— На кладовищі! — відказує.
О, Свята Діво Маріє! Не знаю, як я ще встояла на ногах, а сльози полилися струмком. Тим часом чоловік, не подумавши, що так трапиться, став всовувати мені в руки ту довідку, мовляв, прочитай, що написано. Але я не в змозі була це зробити. Тоді він мені сам прочитав. Виходить, що мене поховали, а я додому прийшла. Після того охоронці на прохідній довго ще жартували з мене, мовляв, мерців на завод не пускаємо. Ще й зараз іноді колеги по роботі вітаються та питають, як мені на тому світі.
24.11.2005 | Катерина СТЕПАНЮК, м.Костопіль” |
Рівне-Ракурс №10 від 24.11.2005p. На головну сторінку |