Версаль створив рівненчанин

- Ви пам’ятаєте, коли до Вас вперше прийшла думка спробувати створити диво, - по іншому це не можна назвати, зі звичайного дерева?

- Це мало свій початок років тридцять тому. Пам’ятаю, як вперше приїхав на Волинь. У той час працівники лісгоспів обмінювалися досвідом, і я був у числі групи з Рівненщини. Ми потрапили в один із тамтешніх лісгоспів, до досвідченого лісничого. У його розпорядженні знаходилося близько семидесяти метрів гарно підстриженого живоплоту і декілька привабливих зелених архітектурних форм. Відразу промайнула думка, що на Поліссі потрібно створювати подібні зелені куточки, які б радували око відвідувачів. Цією ідеєю я просто загорівся.

- Але для того, щоб почати втілювати ідею в життя, потрібні були матеріали?

- Повернувшись додому, я весь час думав про те, що невже ми на Рівненщині гірші за волинян і не можемо створювати подібні дива. За 50 років мого трудового стажу я змінив п’ять посад. І лише про єдину - лісничого, я мріяв, як ніколи ні про що у житті. На той час я піднявся по службовій драбині до головного лісничого Клесівського лісгоспу, але тоді посада, для досягнення якої я працював, не покладаючи рук, мене більше не цікавила. В той момент я думав лише про те, як стати лісничим. І доля подарувала мені цей шанс, звільнилася вакансія лісничого Клесівського лісництва. Не задумуючись, я написав заяву про мій перехід на іншу посаду.

- Перші кроки… Якими вони були для Вас?

- У цьому лісництві і розпочалася моя “зелена” робота фактично з нуля. Ідея, якою я загорівся, стала моїм хобі до сьогоднішнього дня. Кожного року я створював спочатку по 15-20 метрів, потім по 40-50 метрів, згодом - по 50-70 метрів живоплоту. Садив живопліт, створював різні фігури, підстригав їх. Пам’ятаю, коли працював лісничим, - дам наряд своїм працівникам, а сам - за ножиці, і вперед - створювати архітектурні форми. Тоді-то я і побачив, що до нас в лісництво частіше почали навідуватися люди, почали обговорювати побачене. Це означало, що моя робота не проходила повз.

- Як Вам приходять на думку образи, які Ви вистригаєте?

- Образи… От, наприклад, підійшов я до ялинки, подивився на неї, як дивляться чоловіки на жінок, і відразу закохався. Беру ножиці, і руки самі творять образ. Люблю робити такі образи, яких в природі не існує, наприклад, трирожковий ліхтарик.

- Чи плануєте Ви наперед композиційні зелені ансамблі?

- Коли я прийшов в лісництво, на його території був лише будинок без доріжок і клумб. Мені довелося планувати, розбивати територію на частини, привозити плитку, бордюри… Так, це була важка титанічна праця. Я закривав очі і переді мною з’являвся цілий ансамбль із зелених форм. Тоді я ще не знав, як вони називаються, як робляться, з чого складаються. Але цей образ був для мене, наче схема майбутнього пантеону.

Я вирішив створювати певні композиційні зелені куточки відпочинку, щоб люди могли, відпочиваючи, насолоджуватися красою рідного краю. На сьогоднішній день, тобто за 20 років моєї роботи, на території лісництва є більше двох кілометрів живоплоту, який художньо підстригається, і на ньому є оці надбудови різних форм і конфігурацій.

- Час плине рікою, але натхнення Вас не залишає. Які плани на майбутнє?

- Скоро я піду на заслужений відпочинок, але кожного разу думаю про те, що оцей маленький куточок поліського Версалю буде продовжувати радувати людей. Як приїздить якась екскурсія, я на десять днів довше живу, весільна пара - на сім днів. Інколи в день приїжджає 8-10 пар молодят. І так я вже підрахував, що за тих сім років, як до нас їздять молодята, я повинен вже прожити до 140 років.

Але раніше, ніж піти на пенсію, я маю втілити в життя ще кілька задумів - зробити фонтан, міст, висадити алею колосовидних туй. І після цього я сам буду приходити на це місце і радіти.

Отакий він, рішучий і наполегливий, почесний лісівник України, відмінник лісового господарства України Олексій Ворон. Краса поліського краю справді нерукотворна, але золоті руки майстра зробили її відомою на всю Україну.